Всі ситуації, у яких необхідне практичне вміння працювати з грошима, є чисто життєвими. Тому вміння рахувати гроші – це лише половина роботи. Насправді набагато важливіше, коли учень знає, як саме ними розпоряджатися в тій чи іншій ситуації. Відтак не формат приклада, а формат задачки є оптимальним для тренування навичок роботи з грошима. Адже задачка має певний сюжет, історію, згідно з якою дитині необхідно виконати ті чи інші дії з грошима. Причому які саме дії, не вказано конкретно. В умовах нема знаків «плюс» чи «мінус». Сама ситуація дає зрозуміти, гроші треба додавати чи віднімати. У ході виконання цього завдання дитина зіштовхнеться з такою задачкою, новою на кожному етапі вправи. У ній описана ситуація, коли дві суми грошей у копійках сумуються, або віднімаються. Під задачкою міститься порожня клітинка, куди треба вписати кінцевий результат описаних дій. Тобто учень не має готових умов приклада, він має сам зрозуміти, що треба робити з копійками, а після обчислень, які треба зробити «в голові» залишається лише ввести у цю клітинку відповідь. Після цього учень переходить на наступний етап завдання, де буде інша задачка. Кожна така задача супроводжується ілюстраціями, сюжетно повʼязанимиз умовами. Вони мають зробити виконання вправи більш цікавим для учня.
Учень/учениця: розрізняє просту і складену задачу; обирає числові дані, достатні для знаходження відповіді на запитання задачі; розуміє, що для відповіді на запитання задачі може бракувати числових даних; розуміє, що не на кожне запитання задачі можна відповісти, виконавши одну арифметичну дію.
Учень/учениця: вміє рахувати гроші, вільно орієнтуючись у всіх копійках та купюрах.