Після того, як учень повторив принцип диференціації чисел на парні та непарні, його можна використовувати на практиці як частину математичної дії, що містить кілька складників. На екрані перед учнем міститься зображення математичного прикладу. Він може містити як дію додавання, так і дію віднімання в залежності від конкретного етапу вправи, але числа трицифрові, тож учню доведеться працювати з сотнями. Завдання має два етапи. Перший полягає у тому, щоб дитина виконала, власне, саму математичну дію. Її результат треба записати числом у порожню клітинку, яка знаходиться після знаку рівності. Після цього треба виконати другий етап, що полягає у наступному: результатом математичної дії може бути або парне число, або непарне. Дитина має обрати, яким воно є, натиснувши на відповідне визначення під прикладом. Коли учень це зробить, то пройде на новий етап завдання. Коли учень переміщується з етапу на етап, то поступово починає розуміти певну закономірність, згідно з якою результатом додавання або віднімання двох парних чисел завжди буде теж парне число. Сума або різниця у прикладі, де обидва елементи непарні, теж буде парним числом. Але прицьому, якщо складники математичного виразу відрізняються між собою за цією ознакою числа (одне парне, а інше – ні), то результатом завжди буде непарне число.
Учень/учениця: виконує усне додавання і віднімання на основі розрядного складу числа.
Учень/учениця: застосовує алгоритм письмового додавання і віднімання чисел; перевіряє правильність виконання арифметичних дій додавання і віднімання.
Учень/учениця: інтерпретує групові об'єднання цілих чисел, наприклад, інтерпретує 5×7 як загальну кількість об'єктів у 5-ти групах із 7-ми об'єктами у кожній.