Антонімія – таке ж природнє та поширене у мові явище, як й синонімія. Антоніми – це слова, які мають повністю протилежне лексичне значення. При опрацюванні даної теми важливо розуміти, що антонімами не вважають слова, які називають просто далекі поняття; також антонімом до поданого слова не може бути таке, що називає поняття протилежне не до першого слова, а до його синоніма. Тож слова з протилежним значенням формують досить чіткі пари мовних одиниць. Наприклад, антонімом до дієслова «любити» є слово «ненавидіти». Хоча слово «зневажати» і означає погане ставлення до когось, однак, воно не може використовуватись як антонім до першого дієслова, хоча вони тематично близькі. У ході виконання цього завдання дитина в ігровій формі опрацьовуватиме явище антонімії. На екрані перед учнем міститься зображення приказки – нової для кожного наступного етапу. Прислівʼя та приказки є невідʼємною частиною української культури. Вони є важливими й суто з практичної точки зору, адже у них містко та влучно виражена мудрість наших пращурів. Кожна приказка цікаво використовує мовні одиниці та явища, зокрема – й антонімію. У приказці, яка знаходиться у робочій зоні на екрані, бракує одного слова. Дитина має за контекстом зрозуміти, якому наявному слову протиставляється пропущена мовна одиниця. Серед варіантів, які наявні під робочою зоною, дитина вибирає те слово, що є потрібним антонімом. Ці варіанти наводять казкові персонажі. Гном дає перше слово, фея або ельф – друге. Учень має вибрати, хто з цих істот перемагає у пошуку правильного антоніма. Коли дитина доповнює та завершує цим словом приказку, то проходить на наступний етап завдання, де треба відповідним чином опрацювати новий текст.
Учень/учениця:
- відносить до іменників слова з абстрактним значенням;
- добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антоніми;
- розкриває значення багатозначного іменника, у процесі виконання навчальних вправ вводить його в словосполучення, речення;
- визначає рід і число іменників, змінює іменники за числами і відмінками, визначає початкову форму іменника, відмінок іменника в реченні;
- визначає і розуміє явища чергування кореневих [і] з [е], [о] в окремих іменниках жіночого та чоловічого родів з основою на приголосний;
- правильно вживає закінчення при відмінюванні іменників;
- використовує у мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;
- вживає подвоєні букви на позначення м’яких приголосних перед закінченням -ю з основою на приголосний;
- не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;
- правильно вживає прийменники з іменниками в окремих відмінках;
- вживає літературні форми закінчень іменників у місцевому відмінку множини.
Учень/учениця:
- відносить до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;
- добирає до поданого прикметника 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює і вживає у мовленні прикметники у прямому і переносному значеннях;
- змінює прикметники за числами та родами;
- визначає рід і число прикметника за родом зв’язаного з ним іменника та за характерним закінченням;
- зіставляє і розрізнює відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м’який приголосний основи;
- визначає відмінки прикметників за відмінками іменників;
- дотримується правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький;
- вживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується м’якої і пом’якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини.
Учень/учениця:
- пояснює лексичні значення дієслів, добирає дієслова до груп з різними лексичними значеннями;
- добирає до поданого дієслова 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв’язні висловлювання;
- використовує дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;
- добирає з-поміж поданих дієслів те, що найбільш відповідає мовленнєвій ситуації, уникає одноманітності у використанні дієслів;
- впізнає на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;
- добирає неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;
- використовує неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;
- визначає час дієслова у реченнях, тексті;
- змінює дієслова за часами і числами, вживає ці дієслівні форми у своєму мовленні;
- дотримується літературної вимови і правопису дієслів на -ся;
- утворює і пояснює значення дієслів на -ся, вживає їх у побудові речень, у зв’язному мовленні.
Учень/учениця:
- розрізнює серед поданих слів прислівники; знає їх основну граматичну ознаку – незмінюваність; ставить до них питання, зв’язує їх із дієсловами в словосполученнях, вводить у речення, поширює речення найуживанішими прислівниками;
- добирає до поданого прислівника синоніми й антоніми;
- будує і відрізняє речення з однорідними членами, вираженими прислівниками;
- пояснює значення прислівників у тексті;
- вибирає з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує дієслова, вміє змінювати дієслова за часом, родом і числами; вживає та розуміє лексичні конструкції з дієсловами.
Учень/учениця розрізняє та використовує прикметники, впізнає прикметники в реченні та розрізняє за тлумаченням; розуміє ступені порівняння прикметників, змінює прикметники за родами і числами, правильно використовує прикметники за розрядами (відносні, якісні, присвійні), розуміє взаємодію прикметника з іменником, вживає та розуміє лексичні конструкції з прикметниками.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує прислівники, має уяву про групи прислівників за значенням і роллю у реченні, вживає та розуміє лексичні конструкції з різними їхніми типами.
Учень/учениця розуміє лексичне значення окремих слів та фраз; відрізняє слова з абстрактним значенням; використовує синоніми для уникнення повторень; добирає антоніми; узагальнює або конкретизує поняття і значення; добирає влучні слова і фрази, щоб досягнути потрібного ефекту.
Учень/учениця використовує контекст речення як ключ до значення слова або фрази, знаходить чи складає до ключового речення речення з тим самим змістом, виділяє в контексті та правильно використовує синоніми, антоніми, омоніми.
Учень/учениця розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та їх використанням для опису предметів та їхніх ознак, дій, явищ тощо; розуміє значення простих аналогій та метафор у контексті; розуміє значення та взаємозв’язок слів з протилежними та схожими, але не однаковими значеннями; співвідносить слова за категоріями за одним або кількома ключовими атрибутами значення; визначає зв'язок між словом та його лексичним значенням; розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами; має навички вираження емоційних та оціночних відтінків висловлювання з використанням позитивної/негативної конотації.
Учень/учениця розуміє та пояснює значення загальних ідіом, приказок та прислів'їв.