Рима – дуже цікаве мовне явище, при якому відбувається співзвучність різних слів, котрі знаходяться у різних рядках. Рима є важливою складової класичної поезії (окрім білих віршів, для яких необхідним є лише ритм), при чому українська мова вважається однією з найбільш милозвучних та красивих у світі зокрема і через те, що з її допомогою дуже зручно римувати й писати гарні вірші. Досить часто рима утворюється внаслідок збігу морфемного складу слів. Наприклад, дієслова, які мають однакові категорії особи та часу дуже часто мають однакові закінчення й суфікси, тому дієслівна рима вважається такою простою і, в поетичних колах, навіть примітивною. У ході виконання цього завдання дитина, звісно, не буде писати вірші, адже для цього, перш за все, потрібно мати велике бажання. Однак, ознайомитись з римою як з явищем необхідно, і ця вправа тут допоможе. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься набір з чотирьох слів, які розташовані у стовпчик. Під робочою зоною, де знаходяться ці слова, міститься четвірка варіантів для рими. Оскільки кількість початкових слів та кількість цих варіантів однакова, підбір буде відносно простий. Дитина має проаналізувати всі слова по черзі, добираючи потрібне до кожного з тих, які знаходяться в робочій зоні. Наприклад, для слова «виделка» слово «павутина» в якості рими не підійде – а от слово «веселка» утворить прекрасну риму. Так що дитина, коли побачить слова, які римуються між собою, відразу ж їх впізнає. Коли школяр розподілить четвірку варіантів по робочій зоні до відповідних слів, з якими вони римуються, то пройде на наступний аналогічний етап завдання. Кожен рівень супроводжується зображенням цікавого персонажа та симпатичним оформленням робочої зони з римами.
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- відносить до іменників слова з абстрактним значенням;
- добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антоніми;
- розкриває значення багатозначного іменника, у процесі виконання навчальних вправ вводить його в словосполучення, речення;
- визначає рід і число іменників, змінює іменники за числами і відмінками, визначає початкову форму іменника, відмінок іменника в реченні;
- визначає і розуміє явища чергування кореневих [і] з [е], [о] в окремих іменниках жіночого та чоловічого родів з основою на приголосний;
- правильно вживає закінчення при відмінюванні іменників;
- використовує у мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;
- вживає подвоєні букви на позначення м’яких приголосних перед закінченням -ю з основою на приголосний;
- не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;
- правильно вживає прийменники з іменниками в окремих відмінках;
- вживає літературні форми закінчень іменників у місцевому відмінку множини.
Учень/учениця:
- застосовує здобуті протягом навчання в початкових класах мовні знання і мовленнєві вміння у процесі виконання навчальних і контрольних завдань.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця:
- пояснює значення мови в житті народу; упізнає старі й нові слова в наукових і художніх текстах;
- знає основні ознаки культури усного і писемного мовлення, володіє лексичними засобами її вираження з огляду на ситуацію та учасників спілкування.
Учень/учениця:
- користується порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.
Учень/учениця розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та їх використанням для опису предметів та їхніх ознак, дій, явищ тощо; розуміє значення простих аналогій та метафор у контексті; розуміє значення та взаємозв’язок слів з протилежними та схожими, але не однаковими значеннями; співвідносить слова за категоріями за одним або кількома ключовими атрибутами значення; визначає зв'язок між словом та його лексичним значенням; розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами; має навички вираження емоційних та оціночних відтінків висловлювання з використанням позитивної/негативної конотації.
Учень/учениця знає та використовує точні відповідні загальні академічні та спеціальні визначення, які є базовими для конкретної теми, виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів, фраз, доступних текстів.