Дитина вже знає, що іменники можна умовно розділити на власні та загальні назви. Власні назви – це те, що й імена. Вони належать певній особі або конкретному обʼєкту обговорення (який не обовʼязково мусить бути істотою), тож пишуться з великої літери. До власних назв відносяться назви географічних обʼєктів, назви міст, країн, власне, імена, а також деякі інші назви, наприклад, книг, компаній тощо. Загальні ж назви не належать конкретним обʼєктам, тому пишуться з малої літери. І тут важливо памʼятати про один нюанс. Деякі власні назви пишуться не лише з великої, а й в лапках. Лапки є досить своєрідним засобом, який використовується з багатьма можливими цілями. У ході виконання цього завдання дитина навчиться вибрати ті власні назви, для використання яких потрібні лапки. На екрані перед учнем міститься три робочі зони і в кожній – словосполучення. В усіх словосполученнях є одне слово, що пишеться з маленької букви та одне – яке пишеться з великої. Під ними є окрема робоча зона з лапками. Дитина аналізує кожне словосполучення і бачить, назву чого слід забрати в лапки. Наприклад, посаду людини та її імʼя, які разом утворюють словосполучення на кшталт «водій Олексій» в лапки забирати не варто, тоді як у словосполученні, де міститься, скажімо, назва журналу, це слово й слід відокремити лапками. Чому? Бо назва компанії, книги, журналу тощо є досить умовною, авторською. Вона належить цьому обʼєкту обговорення, тому пишеться з великої літери, однак, використовується не зовсім у прямому значенні (або може так використовуватись), що й позначається за допомогою лапок. Коли дитина вибирає слово, яке слід ними відокремити, то проходить на наступний етап до нових словосполучень аналогічного типу.
Учень/учениця:
- відносить до іменників слова з абстрактним значенням;
- добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антоніми;
- розкриває значення багатозначного іменника, у процесі виконання навчальних вправ вводить його в словосполучення, речення;
- визначає рід і число іменників, змінює іменники за числами і відмінками, визначає початкову форму іменника, відмінок іменника в реченні;
- визначає і розуміє явища чергування кореневих [і] з [е], [о] в окремих іменниках жіночого та чоловічого родів з основою на приголосний;
- правильно вживає закінчення при відмінюванні іменників;
- використовує у мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;
- вживає подвоєні букви на позначення м’яких приголосних перед закінченням -ю з основою на приголосний;
- не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;
- правильно вживає прийменники з іменниками в окремих відмінках;
- вживає літературні форми закінчень іменників у місцевому відмінку множини.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.