В описі до прикметників як до самостійної частини мови вказано, що ці слова служать для того, щоб називати ознаку предмета. Може скластись враження, що прикметники – допоміжні слова, котрі грають виключно другорядну роль у спілкуванні. Це не так. Навіть коли йде мова про синтаксичну роль, у рідкісних випадках прикметник може грати роль підмета, а вже у живому спілкуванні, коли йде мова саме на смисловому акценті повідомлення, досить часто трапляється так, що саме якість предмета, а не він сам, стає у центрі уваги. Завдяки виконанню даного завдання дитина переконається в цьому. На екрані перед учнем міститься зображення вислову – нового для кожного наступного етапу завдання. Дитина читає його і бачить, що у фразі бракує прикметників. Ці слова містять головну частину повідомлення. Учень має за контекстом розуміти, які прикметники були пропущені, як вони повʼязані між собою та що передають. Під реченням міститься кілька варіантів цих слів. Дитина вибирає ті, що можуть доповнити речення і завершити його, відновивши змістовність фрази. Коли школяр вибирає прикметники та ставить їх на свої місця, то проходить на наступний етап, де опрацьовуватиме іншу фразу. На кожному етапі буде новий контекст, однак, здебільшого для роботи беруться речення образні, метафоричні, а також ідіоми й приказки. Це посилює значення кожного слова, адже ідіома – це місткий маленький текст, для розуміння якого не потрібно продовження. Завдяки цьому учень водночас і вчиться використовувати потрібні прикметники в залежності від випадку, і вивчає випадки, коли саме ця частина мови знаходиться в центрі уваги. При цьому кожен рівень ще й супроводжується малюнками, котрі зображають те, про що йде мова у тексті.
Учень/учениця:
- відносить до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;
- добирає до поданого прикметника 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює і вживає у мовленні прикметники у прямому і переносному значеннях;
- змінює прикметники за числами та родами;
- визначає рід і число прикметника за родом зв’язаного з ним іменника та за характерним закінченням;
- зіставляє і розрізнює відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м’який приголосний основи;
- визначає відмінки прикметників за відмінками іменників;
- дотримується правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький;
- вживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується м’якої і пом’якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини.
Учень/учениця:
- пояснює значення мови в житті народу; упізнає старі й нові слова в наукових і художніх текстах;
- знає основні ознаки культури усного і писемного мовлення, володіє лексичними засобами її вираження з огляду на ситуацію та учасників спілкування.
Учень/учениця розрізняє та використовує прикметники, впізнає прикметники в реченні та розрізняє за тлумаченням; розуміє ступені порівняння прикметників, змінює прикметники за родами і числами, правильно використовує прикметники за розрядами (відносні, якісні, присвійні), розуміє взаємодію прикметника з іменником, вживає та розуміє лексичні конструкції з прикметниками.
Учень/учениця розуміє різницю між офіційним та неофіційним використанням мови; визначає пряме і переносне значення слів і фраз з використанням контекстних підказок.
Учень/учениця використовує контекст речення як ключ до значення слова або фрази, знаходить чи складає до ключового речення речення з тим самим змістом, виділяє в контексті та правильно використовує синоніми, антоніми, омоніми.
Учень/учениця розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та їх використанням для опису предметів та їхніх ознак, дій, явищ тощо; розуміє значення простих аналогій та метафор у контексті; розуміє значення та взаємозв’язок слів з протилежними та схожими, але не однаковими значеннями; співвідносить слова за категоріями за одним або кількома ключовими атрибутами значення; визначає зв'язок між словом та його лексичним значенням; розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами; має навички вираження емоційних та оціночних відтінків висловлювання з використанням позитивної/негативної конотації.
Учень/учениця розуміє та пояснює значення загальних ідіом, приказок та прислів'їв.