Ця вправа, як і попередня, має на меті допомогти дитині навчитись без помилок, швидко й ефективно розрізняти службові частини мови та самостійні, однак, механіка виконання цієї вправи істотно відрізняється від минулої. Дитині було б нецікаво виконувати схожі вправи відразу дві поспіль. Розпізнати службове слово у контексті не так вже й важко. Ті ж прийменники служать для зв'язку слів у реченні, а сполучники – для звʼязку однорідних членів або простих речень у складному. Коли їм є що повʼязувати, їхня роль стає очевидно, як й у випадку з часткою, яка приєднується до слів та змінює їх, або з вигуком, який ще й часто виділяється комами. А от коли контексту нема, тобто слова подаються без речень, фраз тощо, дитині стає складніше – і тим важливішою є ця вправа, адже вона вчить розпізнати службове слово будь-якого виду з-поміж самостійних. На екрані міститься зображення шкільної дошки. По боках від неї – два персонажі. Кожен написав на верху дошки слово – назву виду частин мови. Під цим словом слід розмістити надані мовні одиниці відповідно до їхньої належності до цих видів: окремо самостійні і окремо – службові. Ці слова знаходяться під дошкою. Учень аналізує кожне по черзі, після чого відправляє до відповідної групи. Коли школяр опрацює всі ці слова, то пройде на наступний етап до іншого їх набору. Ця вправа дає можливість без контексту, однак все одно наочно вивчити відмінності прийменників від прикметників, іменників від сполучників, а часток – від займенників. Для цього дитина використовує як памʼять про конкретні слова, так і знання їх особливостей, як от відсутність лексичного значення.
Учень/учениця має уяву про службові частини мови, зокрема, загальновживані прийменники, використовує їх та вміє вводити їх у синтаксичні конструкції.