Сполучники – службові слова, які, як й інші у цій великій групі, не мають власного лексичного та граматичного значення, а відіграють лише певну роль у контексті, тільки в оточенні самостійних слів набуваючи того чи іншого значення, яке залежить як від різновиду сполучників, так і від контексту. Між тим, сполучники відрізняються від інших службових частин мови за роллю, яку вони виконують. Якщо ті ж прийменники використовуються для того, щоб у поєднанні з іменниками, числівниками, займенниками вказувати на звʼязки між словами, то сполучники вказують саме на звʼязки між однорідними членами речення та між простими реченнями у складному. Ця вправа присвячена тому, щоб навчити дитину виділяти ці слова й серед прийменників та часток. Поза контекстом розрізнити сполучники та інші службові частини мови не так вже й просто. На екрані міститься два робочі поля. Перше заповнене словами – короткими, але різними за роллю, яка їм підходить. Деякі з них є сполучниками, інші – ні. Друге робоче поле є порожнім. Завдання, яке ставиться перед школярем, полягає у тому, щоб перенести до нього лише сполучники. Учень уважно аналізує кожне слово та переносить його до порожнього поля, якщо вважає це правильним. І коли дитина опрацює весь набір слів, то пройде на наступний етап, де треба таким же чином опрацювати інші мовні одиниці. Аби розпізнати сполучники, школяр має використати як власну памʼять (знаючи, наприклад, що «і», «але», «та» є сполучниками), так і уявляючи контекст для використання цих слів, коли власного досвіду бракує.
Учень/учениця має уяву про службові частини мови, зокрема, загальновживані прийменники, використовує їх та вміє вводити їх у синтаксичні конструкції.