Використання прямої мови розділяє речення на дві частини. Пряма мова – це чуже мовлення, передане дослівно, без змін. Все інше – це слова автора, тобто слова, які належать мовцю, котрий створив це речення. У ході виконання цього завдання дитина навчиться розділяти їх. На екрані містить речення з прямою мовою – нове для кожного наступного етапу вправи. Воно розділене на два рядки: один з них міститься пряму мову, інший – слова автора. Завдання полягає у тому, щоб вибрати другий тип. Школяр аналізує речення, знаходить потрібний рядок та виділяє його. Після цього дитина проходить на наступний етап завдання, де треба виконати аналогічні дії. Мета вправи – привчити школяра до таких речень, адже раніше дитина вкрай рідко з ним стикалась, окрім хіба випадків, коли такі речення наводились у художній літературі. Пряма мова знаходиться у лапках, а слова автора – поза ними, по інший бік від тире або двокрапки. Власне, розпізнати їх завдяки такому опису вкрай просто, адже він ніколи не змінюється – може бути скільки завгодно речень, але правила передання авторських слів незмінні. Оформлення прямої та авторської мови за допомогою пунктуаційних знаків – це лише зовнішній рівень сприйняття. Пряму мову легко знайти, але важливіше – розуміти, чим авторські слова відрізняються від неї у плані внутрішнього змісту. Це розуміння приходить саме з практикою, яку надає ця вправа, а також попереднє завдання. Наявність додаткових персонажів додає вправі більшої інтерактивності, бо школяр відчуває, ніби він виконує завдання у компанії інших героїв.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/ учениця:
- відтворює діалог на задану тему;
- використовує у власному мовленні формули мовленнєвого етикету;
- спостерігає за відтворенням на письмі прямої мови і діалогу, усвідомлює різницю між ними.
Учень/учениця правильно використовує розділові знаки для позначення на письмі прямої мови або цитат.