Обʼєкти навколишнього світу можна умовно розділити на дві підгрупи: істоти, тобто живі створіння, та неістоти, тобто неживі предмети. Під час виконання попереднього завдання дитина орієнтувалась більше на візуальний ряд, тобто на малюнки, які супроводжували слова. Це правильно, але не в контексті вивчення мови. У ході виконання цього завдання дитина знаходитиме відповідь на питання про те, чи перед нею істота, чи неістота суто лінгвістичним методом – поставивши правильне питання. Як вже відомо дитині, предмети оточуючого світу називають іменники, які відповідають на питання «хто?» або «що?». В залежності від того, яке саме питання треба поставити до того чи іншого обʼєкта, і відбувається диференціація за ознакою того, чи він, цей обʼєкт, є чимось живим. На екрані перед дитиною на кожному етапі завдання міститься малюнок того чи іншого обʼєкта. Під малюнком є питальне речення, де назва цього обʼєкта заміняється займенником «хто» або «що». Замість цих займенників є порожні ділянки, де учень, керуючись логікою, і має вписати потрібне слово. Якщо це «хто», значить на екрані істота, але якщо це «що», то значить – на цьому етапі дитина опрацьовує обʼєкт, який не є живим. Також у вправі наявні додаткові персонажі, наприклад, герой, який ставить питання, додаткові візуальні образи тощо. Це робить завдання більш цікавим та насиченим, завдяки цьому вдається уникнути академічної сухості та перетворити розпізнавання обʼєктів на цікаву гру.
Учень/учениця використовує особові, присвійні та неозначені займенники.
Учень/учениця створює та поширює різними частинами мови розповідні, питальні, спонукальні та окличні речення.
Учень/учениця доповнює речення 1-2 словами за змістом, обираючи із запропонованих.