Хоча велика кількість слів і відрізняє речення від словосполучень, роблячи повідомлення, що містить у завершеному реченні, повним та цілісним, у питанні кількості слів треба витримувати помірність та поміркованість. Надто велика їхня кількість може перенавантажити речення, зробити його надто громіздким, важким для читання і сприйняття. Крім того, смислові акценти, які було зроблено завдяки порядку слів, теж зникають, якщо речення переобтяжено другорядними членами. Але головне – не всі слова у реченні можуть підходити за сенсом і змістом. Будь-яке речення має завершену думку, і всі слова, які входять до його складу, мають служити для передачі цієї ідеї. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься у тому, щоб шукати, знаходити на викидати зайві слова з речення. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься нове таке речення, і кожного разу його супроводжують додаткові ілюстрації, які урізноманітнюють візуальний ряд завдання. Як мінімум одне слово не пасує до цього речення, оскільки не підходить до нього за сенсом. Це може бути просто слово, що не повʼязане і не узгоджене з іншими, а може бути антонім у ряду синонімів чи просто слово, котре повністю знищує ідею фрази. Завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає у тому, щоб знайти його та виділити, вирвавши з контексту та відновивши таким чином правильний порядок слів у реченні. Критерій для оцінки – здебільшого лексичний. Тож дитині доведеться проявити не аби яку увагу на реченні, розуміючи як сенс кожного слова окремо, так і загальну думку або сенс повідомлення в цілому.
Учень/учениця створює та поширює різними частинами мови розповідні, питальні, спонукальні та окличні речення.
Учень/учениця визначає кількість слів у реченні з 1-4 слів, складає прості речення (до 5 слів), у тому числі зі службовими частинами мови.
Учень/учениця розрізняє речення, за метою висловлювання; упізнає речення за певною комунікативною ознакою ( запитання, прохання, побажання та ін.)