Дитина вже знає про відмінність власних та загальних назв. Учень уже опрацював базу цієї теми й розуміє, що різниця між цими словами полягає далеко не лише в тому, що власні назви пишуться з великої літери завжди, а загальні — тільки коли містяться на початку речення. Власні назви ніби належать конкретному предмету, особі, явищу, оскільки є для них індивідуальними іменами — і не важливо, чи то йде мова про живу істоту, чи про неживий предмет. Загальні назви належать цілому виду або типу предметів, явищ та осіб, але не конкретному його представнику. Загальні назви іноді ніби пояснюють власні. Наприклад, корабель можна назвати будь-як, і тоді треба пояснити, що певна назва, забрана в лапки, належить кораблю. Якщо імена людей пишуться з великої літери, скільки б слів до них не входило й у лапки не забираються, то назви предметів не лише використовуються в лапках, а й мають ще одну особливість: якщо в назві два й більше слова, то лише перше пишеться з великої літери. На екрані перед учнем міститься зображення двох стовпчиків слів, розташованих у робочій зоні з цікавим стилем візуального оформлення. В одному стовпчику — загальні назви, які називають цілі групи предметів, в іншому — власні, котрі їх конкретизують. Загальні назви містяться в хаотичному порядку. Завдання, що ставиться перед дитиною, полягає в тому, щоби перемістити загальні назви таким чином, аби вони знаходилися в один рядок з власними. Наприклад, слово «річка» має бути поруч зі словом «Дніпро», але якщо прямо в робочі зоні цей же власний іменник забрано в лапки, значить, йде мова про назву якоїсь компанії, наприклад, футбольної команди. Коли школяр розсортує загальні назви для пояснення власних, то пройде на новий етап.