Як вже знає дитина, для української мови невластивим є сталість наголосу. Якщо у французькій або, скажімо, польській мовах, є певні норми наголосу (і ті з великою кількістю виключень), то в українській мові він може падати і на перший склад, і на останній, і на передостанній – це ситуативно, адже більша варіативність наголосу дозволяє словам зберігати милозвучність при зміні граматичних категорій і морфемного складу. У ході виконання цього завдання дитина використовуватиме цю особливість як критерій для відбору слів. На екрані перед учнем міститься зображення кількох слів, які розташовані у стовпчик. Всі ці слова різні лексично, але їх можна розділити на дві категорії в залежності від того, який склад у них є наголошеним. З обох боків від цього стовпчика міститься по одній поки що порожній робочій зоні, які відповідно підписано. Наприклад, до першої треба перенести всі слова, в яких наголошено другий склад, а до другої – всі слова, в яких наголошено третій склад. Учень аналізує кожен випадок окремо, рахує, який склад у слові є наголошеним, після чого переміщує слово до відповідної робочої зони. На новий етап дитина проходить тоді, коли розподілить всі слова на даному етапі. На наступному рівні учня чекатиме не лише новий набір слів, а й інші критерії відбору. Наприклад, в одну робочу зону треба буде віднести всі слова, де наголошеним є перший склад, а у другу – всі слова, де наголошеним є четверний склад. Цікаво, що перевірити те, який склад є наголошеним, дуже просто. У вправі надаються досить прості випадки, тож все, що треба зробити дитині – це просто виразно прочитати опрацьоване слово – вголос або про себе. Тоді стане зрозуміло, який склад інтонаційно виділяється серед інших.