Мова є вкрай важливою частиною людської культури, а відтак вона є живою, такою, що розвивається, існує по своїм правилам і нормам, і звісно, не знаходиться в умовному вакуумі. Оскільки між народами відбуваються різноманітні контакти та встановлюються культурні звʼязки, до будь-якої мови, в тому числі і до української, надходять слова іншомовного походження. Вони можуть описувати нове для цієї культури явище, для котрого не знайдеться своєї назви у власному словниковому запасі, або ж просто бути зручною одиницею спілкування. Поступово іншомовне слово набуває рис української лексики: граматично відповідно змінюється, до нього приєднуються специфічні українські морфеми тощо. Втім, все рівно можна розрізнити іншомовні та власне українські слова, що походять від староукраїнської, а ті в свою чергу – від старословʼянської мови. І у процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься робити це. На екрані перед дитиною міститься зображення набору слів, що знаходяться у стовпчик. Всі вони лексично різні, всі можуть відрізнятись і граматично, але їх можна розділити на дві умовні категорії: запозичені з інших мов слова, та такі, котрі є власне українськими. Дитина аналізує кожне слово по черзі, після чого переносить потрібні до зображеної поруч робочої зони. Які слова необхідно перенести, визначає формулювання завдання, яке знаходиться над словами та робочою зоною. На одному етапі слід шукати запозичені, на іншому – українські. Рисою запозичених слів є збіг приголосних або голосних, наявність у відомих дитині мовах вкрай подібних слів з таким самим значенням, початкова «ф» та деякі інші прикмети. Поступово, рухаючись між рівнями, дитина навчиться впевнено розділяти такі слова, що покращить її знання лексичного запасу.