Наголос – дуже важливе явище, якому часто надається недостатньо уваги, хоча тема ця вкрай важлива. Наголос є інтонаційним виділенням одного зі складів слова. Падає він на голосний звук, який звучить більш сильно (хоча не обовʼязково більш голосно), та більш виразно, ніж інші. Водночас наголос є обовʼязковим елементом мовлення: фактично неможливо вимовити слово без наголосу взагалі, в будь-якому слові він є, і ставиться мовцем несвідомо. На відміну від деяких інших мов, для української мови є нетиповим сталий наголос. Немає чіткої норми, згідно з якою він мав би падати, скажімо, лише тільки на останній або ж на передостанній склад. Це додає словам української мови більшої мелодійної варіативності, але ускладнює роботу з наголосом. На екрані перед учнем міститься слово – нове для кожного етапу завдання. Під ним – символ наголосу. Учень має перенести його на той голосний звук, який інтонаційно виділяється при читанні цього слова. У цій вправі подаються досить складні і неоднозначні випадки наголосу, в яких досить часто роблять помилки. Наприклад, при вимові слова «випадок» досить часто наголошують другий склад, тобто звук «а». Насправді ж наголошувати треба перший склад і звук «и». Коли дитина ставить наголос правильно, то проходить на новий етап завдання, де треба буде опрацювати інше слово аналогічним чином. Учня на кожному етапі супроводжує новий персонаж, який посилює інтерактивність завдання і робить його більш цікавим і схожим на розвиваючу корисну гру. Завдяки цій вправі учень дізнається єдиний правильний варіант наголосу складних в цьому плані слів, аби не робити з ними помилок в майбутньому і вимовляти їх правильно. Тож ця вправа корисна не лише з академічної сторони, а й для повсякденного життя.