Сполучники — та тема, яка дозволяє зазирнути на ніші мовні рівні. Ці службові слова використовуються для того, щоби виразити та показати звʼязки між словами, або між цілими рівнями, тож їхнє використання часто повʼязується з пунктуацією (вченням про розділові знаки) та синтаксисом (вченням про речення як мовну одиницю). У різних випадках використання сполучників доводиться використовувати ще й різні розділові знаки, і у процесі виконання цього завдання дитина тренуватиметься правильно їх вибирати. На екрані перед дитиною міститься речення — інше для кожного етапу завдання. У ньому немає ніяких розділових знаків, крім крапки на кінці. Набір пунктуаційних символів міститься під реченням. Дитина аналізує текст, після чого вибирає потрібний пунктуаційний символ, натискає на нього й натискає на порожню зону між словами, аби поставити цей знак там. Важливо робити правильну послідовність дій: спочатку натискати на знак, а потім — на місце в реченні, де він має бути. У рамках одного речення здебільшого треба користуватися комою, наприклад, завжди — у протиставленні і використанні відповідного сполучника «а», ставлячи кому перед ним. Це ж стосується і випадків використання сполучника «але». А от у використанні однорідних членів речення, якщо між ними є «і» або «та» чи інший єднальний сполучник, то кома не ставиться, крім тих випадків, коли як однорідних членів речення, так і однакових сполучників є кілька. Кома з крапкою використовується для того, щоби відокремити досить багатоелементну частину речення, яка пов’язується з рештою тексту сполучником. Що ж до решти пунктуаційних знаків, то для них є особливі випадки, наприклад, тире ставиться перед визначенням, а двокрапка — перед переліком.