Кличний відмінок — сьомий із семи можливих відмінків граматики української мови. Останнім він є не просто так: маючи досить вузьку специфікацію, кличний відмінок утворюється рідко, та не всі іменники його мають. Справа в тому, що використовується він лише з однією метою — у звертанні. Не слід недооцінювати його роль у спілкуванні. Кличний відмінок — древня граматична форма словʼянських слів. Деякі мови, наприклад, російська, втратили цей відмінок як норму, хоча зберегли в окремих словах. А от для української мови він залишається типовим, розповсюдженим і актуальним, у чому пересвідчиться дитина в процесі виконання цього завдання. На екрані перед школярем міститься зображення поки що порожньої робочої зони, яка виглядає як мольберт художника. Сам він стоїть поруч. Наявність цього героя посилює інтерактивний елемент завдання. Між персонажем і його мольбертом — кілька тюбиків із фарбою різною кольору, і на кожній — інше слово в кличному відмінку або ж у іншій відмінковій формі. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає в тому, щоби перенести до робочої зони слова в кличному відмінку. На відміну від інших відмінків, кличний не має свого питання. Орієнтуватися треба на мету використання. «Петро» є формою називного відмінка, тоді як «Петре» є формою відмінка кличного. Ця форма властива не лише для власних назв і слів, що називають живих істот. Наприклад, є слова «країно», «надіє» тощо. Учень аналізує форму з погляду того, чи підходить вона для звертання, після чого переносить усі іменники в кличному відмінку до робочої зони. Далі школяр проходить на наступний етап завдання до іншого набору слів. Механіка завдання залишається такою ж, але різноманіття іменників та форм робить вправу більш цікавою.