Окрім категорії роду, яку учень вже уважно дослідив у попередній темі, іменникам властива категорія числа. Вона говорить про кількість предметів або істот, які вказуються у мовленні. Число однини каже нам про те, що іменник лише один. Якщо ми вказуємо множину, тоді варто розуміти, що предметів або істот, про які йдеться мова, більше одного. Проте не завжди іменники можна розмежовувати або перетворювати із категорії однини в категорію множини. Наприклад, є такі іменники, що вживаються лише в однині: почуття: радість, кохання; речовини: молоко, масло; власні назви: Вінниця. Є й такі, про які ми говоритимо виключно у множині: речовини - вершки консерви; сукупності предметів: гроші; відрізки часу, свят, обрядів: канікули; стани: жалощі, веселощі тощо. Для того, щоб дитина не губилася при вивченні числа іменників, ми присвятили цій темі окремий розділ.
Під час проходження цієї гри дитина зможе допомогти справжньому чаклуну. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб доповнити речення-закляття іменником у множині. Для цього потрібно прочитати поданий іменник, проаналізувати його на те, чи можливо з нього створити множину, а потім вписати у речення таким чином, щоб закляття почало діяти. Після цього треба натиснути кнопку «Готово». Якщо все правильно, можна переходити до наступної порції чар. Завдяки подібній грі школяр ще раз потренується працювати із числами іменників та навчиться чаклувати!
Учень/учениця:
- знає морфологічні ознаки іменника;
- розуміє особливості відмінювання іменників кожної відміни, іменників, що мають форму лише множини;
- знає написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, не- з іменниками, написання іменників-власних назв, правопис суфіксів іменників;
- знаходить іменники в реченні;
- визначає належність іменника до певного роду, відмінкову форму та число іменників;
- класифікує іменники за родами, відмінами, групами;
- доречно використовує іменники всіх числових та відмінкових форм;
- виявляє закономірності у правописі відмінкових закінчень іменників певної відміни та іменників, що мають лише форму множини;
- визначає в іменниках вивчені орфограми;
- помічає й виправляє граматичні та орфографічні помилки, обґрунтовує написання вивченими правилами;
- користується орфографічним словником.
Учень/учениця:
- визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
- аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;
- порівнює, узагальнює їх;
- виділяє головне з-поміж другорядного;
- здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;
- систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;
- моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Учень/учениця:
- уявляє словесно описані предмети та явища;
- переносить раніше засвоєні знання та вміння в нову ситуацію;
- помічає й формулює проблему в процесі навчання;
- усвідомлює структуру предмета вивчення;
- робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми, добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках);
- помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;
- критично оцінює свої вчинки, узгоджує їх із загальнолюдськими моральними нормами;
- виявляє готовність і здатність творити добро словом і ділом.
Учень/учениця:
- доречно використовує всі розряди займенників у реченнях і текстах;
- влучно використовує зворотний займенник «себе»;
- розпізнає та вміє виправляти недоречне вживання займенників;
- доречно вживає особові займенники, змінює їх за відмінами відповідно до змісту речення;
- розпізнає відхилення від доречного типу або стилю мовлення у власних та чужих письмових текстах, а також вміє виправляти їх.
Учень/учениця:
- вміє інтерпретувати фігури мовлення (наприклад, персоніфікації) у контексті;
- використовує взаємозв'язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного слова;
- розрізняє нюанси у значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення.