Варто пам’ятати, що в українській мові окрему групу становлять іменники спільного роду. Це загальні і власні назви осіб, рід яких визначається тільки в контексті за допомогою синтаксичного способу. Наприклад: «Цей невдаха не знав, що робити. Вона була справжня невдаха.» Більшість цих іменників становлять собою характеристики людей за зовнішніми ознаками або за характерною дією: заїка, потвора, роззява, бідолаха, нероба, плакса, заблуда, нетіпаха, базіка. Переважно це віддієслівні іменники з негативними відтінками значень. До цієї ж групи належать іменники без негативної характеристики, утворені від інших частин мови (Сирота, дружина, лівша, шульга), а також прізвища та імена (Коваль, Гмиря, Віардо, Женя, Валя). Від іменників спільного роду слід відрізняти іменники, що формально мають лише один рід, але вживаються на означення осіб обох статей. Наприклад: особа, людина — тільки жіночого роду; учений, академік, науковець, ректор — тільки чоловічого роду.
Для того, щоб учень шостого класу краще орієнтувався в іменниках, які відносяться до категорії спільного роду, ми створили цей урок. Дитині необхідно відгадати слово за його лексичним значенням. Завдання подібне до загадки, однак, дещо простіше. Наприклад, питання «Як називають людину, яка любить битися?». Правильна відповідь — «забіяка». Підказкою для учня є те, що всі відповіді належать до категорії іменників спільного роду. Отже, дитина читає питання, яке говорить про лексичне значення слова, аналізує його, шукає у своєму словниковому запасі іменник спільного роду та вписує його в спеціальне пусте місце. Це завдання дозволяє не тільки запам’ятати категорію спільного роду, а й додає до лексикону дитини нові, стилістично забарвлені іменники.
Учень/учениця:
- знає морфологічні ознаки іменника;
- розуміє особливості відмінювання іменників кожної відміни, іменників, що мають форму лише множини;
- знає написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, не- з іменниками, написання іменників-власних назв, правопис суфіксів іменників;
- знаходить іменники в реченні;
- визначає належність іменника до певного роду, відмінкову форму та число іменників;
- класифікує іменники за родами, відмінами, групами;
- доречно використовує іменники всіх числових та відмінкових форм;
- виявляє закономірності у правописі відмінкових закінчень іменників певної відміни та іменників, що мають лише форму множини;
- визначає в іменниках вивчені орфограми;
- помічає й виправляє граматичні та орфографічні помилки, обґрунтовує написання вивченими правилами;
- користується орфографічним словником.
Учень/учениця:
- визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
- аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;
- порівнює, узагальнює їх;
- виділяє головне з-поміж другорядного;
- здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;
- систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;
- моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Учень/учениця:
- вміє інтерпретувати фігури мовлення (наприклад, персоніфікації) у контексті;
- використовує взаємозв'язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного слова;
- розрізняє нюанси у значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення.