Коли дитина вже знає про те, які розділові знаки застосовуються в діалогах та реченнях із прямою мовою, працювати з ними стає досить легко. Однак спершу розділових знаків багато, і дитина може заплутатися. Помилки такого роду впливають не лише на правильність використання пунктуаційних символів, а й на розуміння їхнього змісту. Наприклад, якщо в діалозі одна з реплік подається в лапках, або слова автора перебувають не на своєму місці, читачу складніше зрозуміти, кому належать ті чи інші слова, і як вони співвідносяться з попередніми та наступними репліками. Ця вправа дасть змогу дитині навчитися правильно розставляти розділові знаки. Формат подачі інформації — перевірка вже готових зразків. Учню не доведеться розставляти розділові знаки самостійно. Натомість на кожному етапі йому буде даватися два варіанти діалогів або речень із прямою мовою. Один із них правильний, тоді як інший містить помилки у вживанні розділових знаків, і школяр має відрізнити їх. Така форма не лише є цікавою для опрацювання. Її користь у тому, що маючи перед собою правильний та хибний варіанти, дитина може краще навчитися знаходити власні помилки.
Учень/учениця:
- знає визначення словосполучення й речення, пояснює різницю між ними;
- усвідомлює роль звертань, вставних слів (словосполучень) та однорідних членів речення в мовленні;
- розставляє розділові знаки у простих реченнях, що містять однорідні члени речення, звертання, вставні слова, та між частинами складних речень за вивченими правилами;
- розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення;
- визначає головне й залежне слова у словосполученні;
- визначає головні та другорядні члени речення;
- знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;
- називає частини мови, якими вони виражені;
- будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; речення з прямою мовою;
- знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- знає особливості будови тексту, мовні засоби зв’язку між його частинами;
- застосовує знання про текст, його будову, ознаки, засоби зв’язності для побудови висловлення на визначену тему;
- складає план прослуханого або прочитаного тексту;
- знає сфери вживання, основні види висловлень, загальні та мовні ознаки основних стилів мовлення;
- розуміє основну функцію, сферу вживання офіційно-ділового стилю;
- розрізняє стилі мовлення, визначає сферу використання;
- помічає й виправляє стилістичні огріхи у висловленнях і текстах.
Учень/учениця:
- сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості та добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети;
- використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;
- усвідомлює необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.
Учень/учениця:
- визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
- доречно використовує знаки пунктуації;
- знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- правильно використовує розділові знаки для позначення прямої мови, назв творів та цитат з тексту;
- розставляє відповідні розділові знаки в кінці речення для позначення його емоційного забарвлення і мети висловлювання.