Різноманіття мовних одиниць вкрай велике на будь-якому рівні. У словниковому запасі української мови сотні тисяч слів. Відповідно можливих речень, які утворюються з їхньою допомогою й тим паче текстів, які будуються з речень, взагалі безмежне різноманіття. Зі зростанням рівня різноманітності ускладнюються будь-які спроби точно класифікувати складники такої великої структури. Тому структурна схема будь-якого тексту є досить загальною і складається лише з трьох умовних одиниць: зачину, основної частини та кінцівки. У деяких текстах зачин може займати два речення, а в інших — дві сотні сторінок. Однак, не дивлячись на це, відрізнити ці частини досить легко: зачин задає тему, основна частина її розкриває, а кінцівка містить фінал, дає змогу зробити висновки. У розгорнутій книзі, зображеній на екрані, перед учнем є текст, і в ньому пропущену одну з цих частин. Дитина читає речення й розуміє, чого бракує. Це розуміння має бути на поняттєвому рівні, адже без будь-якої з частин текст не може бути повним і до кінця зрозумілим. Коли школяр визначає, якої частини тексту немає, то вибирає її назву серед варіантів.
Учень/учениця:
- знає визначення словосполучення й речення, пояснює різницю між ними;
- усвідомлює роль звертань, вставних слів (словосполучень) та однорідних членів речення в мовленні;
- розставляє розділові знаки у простих реченнях, що містять однорідні члени речення, звертання, вставні слова, та між частинами складних речень за вивченими правилами;
- розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення;
- визначає головне й залежне слова у словосполученні;
- визначає головні та другорядні члени речення;
- знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;
- називає частини мови, якими вони виражені;
- будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; речення з прямою мовою;
- знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- знає особливості будови тексту, мовні засоби зв’язку між його частинами;
- застосовує знання про текст, його будову, ознаки, засоби зв’язності для побудови висловлення на визначену тему;
- складає план прослуханого або прочитаного тексту;
- знає сфери вживання, основні види висловлень, загальні та мовні ознаки основних стилів мовлення;
- розуміє основну функцію, сферу вживання офіційно-ділового стилю;
- розрізняє стилі мовлення, визначає сферу використання;
- помічає й виправляє стилістичні огріхи у висловленнях і текстах.
Учень/учениця:
- сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості та добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети;
- використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;
- усвідомлює необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.
Учень/учениця:
- вміє інтерпретувати фігури мовлення (наприклад, персоніфікації) у контексті;
- використовує взаємозв'язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного слова;
- розрізняє нюанси у значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення.