Для фразеологізмів є природною не лише синонімія, а й антонімія, тобто явище, при якому два сталі крилаті вирази мають протилежне значення та утворюють пару. Якщо попереднє завдання було присвячене добору фразеологізмів-синонімів, то в процесі виконання цієї вправи дитина шукатиме якраз антонімічні сталі вирази. Перед школярем міститься зображення двох робочих зон, у кожній із яких є по одному фразеологізму. Під ними — по стовпчику інших сталих виразів. Дитина аналізує кожен такий вираз у стовпчику та знаходить там фразеологізм, значення якого було б протилежним до наданого в робочій зоні зверху. Потім робить те саме для другого фразеологізму. Добір антонімів вимагає точного розуміння їхнього значення. Якщо синоніми мусять бути просто подібними (і не обов’язково повністю, адже більш розповсюдженою є часткова синонімія), і тому вони можуть утворювати цілі ряди, то антоніми утворюють лише пари протилежностей. Тож завдяки виконанню цього задвання школяр навчиться більш чітко визначати значення фразеологізмів.
Учень/учениця:
- знає та розуміє значення основних термінів розділу;
- пояснює лексичне значення слова;
- розуміє причини вилучення з активного вжитку застарілих слів та появи того чи іншого неологізму;
- пояснює відмінність між термінами та професійними словами;
- розрізняє слова за походженням;
- замінює іншомовне слово українським відповідником;
- розрізняє активну й пасивну лексику;
- розпізнає серед застарілих слів архаїзми та історизми;
- розрізняє слова загальновживані та стилістично забарвлені;
- редагує речення, у яких допущено лексичні помилки;
- знає, що вивчає фразеологія;
- розуміє та пояснює значення фразеологізмів;
- визначає фразеологізми в реченнях;
- використовує доречно фразеологізми;
- добирає фразеологічні синоніми та антоніми;
- визначає синтаксичну роль фразеологізмів у реченнях;
- редагує речення, у яких фразеологізми вжито неправильно.
Учень/учениця:
- уявляє словесно описані предмети та явища;
- переносить раніше засвоєні знання та вміння в нову ситуацію;
- помічає й формулює проблему в процесі навчання;
- усвідомлює структуру предмета вивчення;
- робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми, добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках);
- помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;
- критично оцінює свої вчинки, узгоджує їх із загальнолюдськими моральними нормами;
- виявляє готовність і здатність творити добро словом і ділом.
Учень/учениця:
- вміє інтерпретувати фігури мовлення (наприклад, персоніфікації) у контексті;
- використовує взаємозв'язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного слова;
- розрізняє нюанси у значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення.