Ця вправа продовжує низку завдань, які присвячені вивченню теми наголосу. Якщо попереднє завдання було присвячене розміщенні наголосу, то цього разу дитина тренуватиметься у знаходженні наголошеного складу. Зміна акцентів робить вивчення цієї теми більш різноманітнім і відповідно – більш цікавим.
Отже, на екрані перед учнем міститься слово – нове для кожного наступного етапу. Воно розбите на склади, причому – правильно і коректно. Школяр це слово читає, якщо потрібно, то вголос. Один із складів (а точніше – один з голосних звуків, коло яких групуються приголосні) наголошений. Дитина, читаючи слово, розуміє – який саме. Варіанти відповіді вказані під словом, і учень вибирає відповідний. Після цього дитина проходить на наступний етап завдання до іншого слова. Кожен рівень супроводжується малюнками, на яких зображені різні персонажі, наприклад, учні, котрі тримають робоче поле зі словом.
Важливо зазначити, що лише практика може допомогти дитині дійсно опанувати тему наголосу. Справа в тому, що для української мови, на відміну від, скажімо, польської, сталий наголос не є властивим, отже визначити одне головне правило, за яким і слід наголошувати склад слова, не вийде. Хоча є певні принципи наголосу, вони досить різноманітні, тож значно практичніше просто натренувати вміння правильно наголошувати той чи інший голосний у слові. Отже, наголос в залежності від конкретного слова або навіть словоформи може переміщуватись: бути то на останньому складі, то на першому. Таким чином, ця тема є максимально орієнтованою на практичне опанування, і ця вправа є одним із кроків на шляху до успіху в цьому.
Учень/учениця відтворює український алфавіт; називає букви на позначення голосних і приголосних звуків, парних дзвінких і глухих приголосних; правильно називає всі літери; розташовує слова за алфавітом, орієнтуючись на другу літеру.
Учень/учениця використовує словники, як друковані, так і цифрові, щоб визначити або уточнити значення ключових слів і фраз.