Більшість словосполучень, з якими знайомиться дитина у ході навчання, має лише два слова, які поєднуються в єдину синтаксичну структуру. Однак, це – не обовʼязкова норма. Насправді, правила української мови цілком допускають наявність у словосполученнях більшого числа слів, і у ході виконання даного завдання учень тренуватиметься доповнювати словосполучення третім словом, яке є невідʼємною частиною його смислової і граматичної структури.
На екрані розміщено зображення неповного такого словосполучення. У ньому є в наявності два слова з трьох. Під ним є кілька варіантів останнього. Учень має вибрати правильний, після чого той стає на своє місце у структуру словосполучення, завершуючи його. При цьому граматично всі варіанти тотожні. Єдиний критерій для вибору – лексичне значення кожного слова. Про що це говорить? Справа в тому, що словосполучення, які мають три слова в своїй структурі, використовуються як сталі вирази, тож за двома наявними цілком можна визначити третє, просто розуміючи, про що йде мова. Скажімо, словосполучення «людина похилого віку» не може бути вжитим без першого слова, адже воно просто втрачає сенс, а замінити слово «людина» на інше не вийде, тому що словосполучення не матиме правильного значення.
Отже, завдяки виконанню даного завдання школяр дізнається про те, наскільки цілісним є словосполученням, наскільки тісно повʼязані між собою його елементи. Крім того, учень розширює власний словниковий запас словосполученнями-виразами, які є досить вживаними в українській мові.
Учень/учениця утворює непоширене словосполучення; виділяє головне слово у словосполученні; ставить питання від головного до залежного слова у словосполученні.
Учень/учениця виділяє у предметах, мовних одиницях істотні ознаки, розрізнює серед них головні і другорядні; порівнює предмети, мовні одиниці за різними ознаками; робить висновок-узагальнення; добирає факти, які підтверджують висловлену думку або суперечать їй.
Учень/учениця добирає влучні слова і фрази, щоб досягнути потрібного ефекту.