Звертання – це те, як мовець називає того, до кого він говорить. Відповідно, не завжди звертанням є обовʼязково іменник, однак, переважно це так і є, адже саме іменники називають предмети, явища та істот, в тому числі іменником є будь-яке імʼя людини. При звертанні за допомогою іменника той приймає форму кличного відмінку. Це особлива відмінкова форма, яка збереглась в українській мові з прадавніх часів і є вузькоспеціалізованою, тобто використовується вона виключно для звертання. Як й інші граматичні категорії слів, звертання виражається у закінченні. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься ставити правильне закінчення у звертаннях.
На екрані перед учнем міститься нове для кожного наступного етапу речення. Воно містить звертання, однак це слово завжди є неповним: на місці останньої морфеми, тобто закінчення, знаходиться порожня клітинка. Мета школяра полягає у тому, щоб заповнити її вставивши закінчення кличного відмінку. При цьому на фоні речення є малюнок, котрий зображує персонажа, до якого звертається умовний автор речення.
Ця ілюстрація грає більш значну роль, ніж просто супроводження тексту візуальними образами. На картинці зображено обʼєкт звертання, тож школяру простіше зрозуміти, ким для автора цього речення приходиться ця людина. Учень, користуючись знанням відмінкових форм та власним мовним досвідом вставляє потрібну морфему у порожню клітинку – і проходить на новий етап завдання. Там буде інша ситуація та новий персонаж, до якого звертаються.
Учень/учениця виділяє звертання розділовими знаками; використовує форми кличного відмінка.
Учень/учениця володіє мовним етикетом відповідно до ситуації (привітання, прохання, вибачення, подяка, комплімент, звертання), вміє поводитися у громадських місцях.
Учень/учениця виділяє комами звертання, слова ввічливості.