Учень вже знає, що головними членами речення є підмет та присудок. Взагалі-то речення цілком можна утворити і з одними лише цими членами речення, однак все ж здебільшого вони доповнюються й другорядними членами. Такі речення називаються поширеними, тобто більш докладними та повними. При цьому ці другорядні члени повʼязані з одним із елементів основи: або з підметом, або з присудком. Тут спостерігається паралель з самостійними частинами мови: є іменникові, які групуються навколо іменника, описуючи його якості, число тощо; а є дієслівні, які описують різноманітні обставини дій. Так і члени речення: деякі описують якості підмета або число названих предметів, інші – місце, час, обставини виконання дій. У ході виконання цього завдання школяр навчиться поширювати речення. Хоча другорядні члени не такі важливі, як підмет або присудок, вони грають не останнє значення у сенсі повідомлення.
На екрані перед учнем міститься зображення речення – нового для кожного наступного етапу. У ньому бракує одного члена – завжди другорядного. Поряд з реченням міститься зображення персонажа, який тримає питання, яке слід задати до слова, котрого як раз і бракує. Варіанти другорядних членів знаходяться під реченням. Школяр вибирає саме той, що відповідає на це питання. Коли учень робить свій вибір та доповнює речення цим словом, то проходить на наступний етап вправи, де треба буде виконати аналогічний набір дій, але питання, а відповідно і другорядний член речення, буде вже зовсім іншим.
Завдяки цьому завданню школяр розуміє, як саме використовуються другорядні члени речення та на які питання вони можуть відповідати, адже рухаючись з рівня на рівень, дитина знайомиться з більшістю варіантів.
Учень/учениця розрізняє на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення; впізнає окличні речення; правильно вживає розділові знаки в кінці різних за метою висловлювання речень.
Учень/учениця визначає в реченні головні члени; поширює прості речення другорядними членами за запитаннями.