Шукаючи звертання у попередній вправі, дитина вже познайомилась з так званою кличною формою. Вона також називається кличним відмінком, адже граматика української мови зберегла для звертань спеціальний відмінок, який використовується саме в таких випадках. При цьому звертання не обовʼязково складається з іменної частини мови, тож ця форма не завжди використовується, однак, все ж є актуальною для сучасного мовлення. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься надавати іменникам кличної форми, тобто граматично змінювати їх на кличний відмінок.
На екрані розміщено зображення малюнка, на фоні якого міститься слово – іменник у називному відмінку, тобто у початковій формі. Малюнок зображує певну ситуацію, а слово певною мірою з нею повʼязано. Наприклад, якщо слово – «мама», то на картинці буде зображення мами, яка веде на руку свою дитину на прогулянку. Слід змінити слово, яким називається цей персонаж таким чином, ніби інший до нього звертається. Для цього необхідно змінити морфемний склад слова, тобто його закінчення. Скажімо, для наведеного прикладу це означає взяти корінь «мам» та додати до нього закінчення «-о», що дозволяє утворити слово «мамо». При цьому школяр утворює кличну форму самостійно.
По іншу сторону від початкового іменника у називному відмінку знаходиться лише каркас нової форми, де кількість порожніх клітин відповідає кількості літер, що залишається єдиною підказкою. Коли учень вписує кличну форму, то проходить на наступний етап, де початкове слово буде вже іншим.
Учень/учениця виділяє звертання розділовими знаками; використовує форми кличного відмінка.
Учень/учениця володіє мовним етикетом відповідно до ситуації (привітання, прохання, вибачення, подяка, комплімент, звертання), вміє поводитися у громадських місцях.
Учень/учениця виділяє комами звертання, слова ввічливості.