Використання ти чи інших розділових знаків зумовлено як певними правилами, так і ситуацією, при якій використовується відповідне речення. Розібратись у цьому не так вже й просто, тож для цього потрібні не одна-дві, а значно більше вправ, і це завдання входить до списку тих, що потрібні для тренування вміння визначення розділового знаку, яким речення закінчується. А для того, щоб дитина не занудьгувала, формат подачі інформації тут значно відрізняється від будь-якого попереднього завдання. Учень буде перевіряти готовий текст на помилки, точніше, шукаючи лише одну допущену хибу – неправильно використаний розділовий знак на кінці одного з речень.
На екрані розміщено текст – новий для кожного наступного етапу завдання. Учень уважно читає його. Одне з речень має на кінці не той знак пунктуації, який потрібен у ньому. Як це визначити? Тільки за контекстом. Якщо, скажімо, це речення є розповідним, а на кінці стоїть знак питання – тут явна помилка. Якщо ж воно, судячи з контексту та його набору слів вимовляється спокійно, а на кінці стоїть знак оклику – теж помилка. Речень є кілька, і учень, читаючи текст, розуміє, як вони поєднуються у щось більш велике, цілісне, із загальною думкою та темою. Разом з цим школяр і краще розуміє, як контекст впливає на те, як саме вимовляється речення, з якою інтонацією – і з яким знаком на кінці.
Коли учень робиться свій вибір, то проходить на новий етап до іншого тексту, де обовʼязково буде одна помилка у вживанні розділового знаку саме в кінці речення. Кожен текст супроводжується ілюстраціями, які доповнюють його. На одній сторінці зображеної книги саме словесний блок інформації, а на іншій – візуальний, які утворюють щось одне для учня.
Учень/учениця розрізняє на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення; впізнає окличні речення; правильно вживає розділові знаки в кінці різних за метою висловлювання речень.
Учень/учениця читає вголос доступні тексти цілими словами.
Учень/учениця розуміє зв’язок між розділовими знаками і структурою діалогів.