Попередня вправа зосереджувалась на чергуванні голосних звуків у словах, які змінили свою граматичну форму. Ця вправа зосереджується на звуках приголосних. Для української мови характерним є тяжіння до милозвучності. Якщо слово під час відмінювання або ж зміни за числом чи іншою властивою для даної частини мови граматичною категорією переживає зміну морфемного складу, то в новому вигляді воно все рівно мусить бути максимально милозвучним та зручним для вимови. Тому приголосні, які у попередній формі звучали гарно, але зараз вже не підійдуть, мусять змінитись.
У ході виконання даного завдання дитина тренуватиметься працювати зі зміною такого роду. На екрані знаходиться зображення двох слів. Вони, по суті, є лише двома формами одного слова, і учень бачить, як внаслідок тої чи іншої граматичної зміни додається нове закінчення або суфікс. Однак, разом з додаванням нової морфеми частина старої, наприклад, остання літера в корені, теж змінюється – таким чином, аби вона краще поєднувалась з новою морфемою. Все, що треба зробити дитині, аби виконати завдання рівня та пройти на наступний етап, це лише визначити, яка саме літера змінюється. Її і слід вибрати. При цьому необхідно, аби школяр зрозумів, яка з букв, котрих нема в іншій формі слова, належить саме тій морфемі, котра залишилась незмінною. Наприклад, якщо взяти пару «возити» і «вожу», то корінь – саме частинка «воз-», а не «во-», і літера «з» чергується в цьому слові з «ж». при цьому кожен етап супроводжується влучно підібраними ілюстраціями, які змальовують те, про що йдеться у вправі.
Учень/учениця користується правилом перевірки написання слів із сумнівними приголосними, що піддаються асиміляції; застосовує правила перевірки написання слів з ненаголошеними голосними [е], [и] в корені, що перевіряються наголосом; пише слова із дзвінкими приголосними в кінці слова і в кінці складу перед глухими відповідно до літературної вимови.
Учень/учениця знає і використовує правила правопису.
Учень/учениця розуміє відмінності між мовою і мовленням.