За роллю, яка їм відводиться та значенням в повідомленні, речення можуть належати до одного з трьох видів: розповідне, питальне та спонукальне. Найпростіше знайти саме питальне речення, адже воно закінчується відповідним пунктуаційним знаком, тобто «?», хоча одної норми порядку слів питальні речення в українській мові й не мають. Із відмежуванням розповідних та спонукальних речень одне від одного все трохи складніше. Розповідні речення використовуються для того, щоб передати думку, ідею, розповісти про емоції та враження, які пережив мовець тощо. Тобто їхня головна функція – інформативно-комунікативна. Вони можуть закінчуватись як крапкою, так і знаком оклику, якщо мовець намагається на чомусь наголосити або говорить надто гучно, і на письмі це треба передати.
Спонукальне речення має іншу роль. Воно використовується для того, щоб переконати співбесідника, тобто того, до кого звертається мовець, зробити саме так, як сказано в реченні. Воно спонукає до певної дії – тому так і називається. Може закінчуватись як крапкою, так і знаком оклику, тож зовнішньо відрізнити їх не вийде. Необхідно розбиратись з суттю кожного речення окремо, чим і займеться учень у ході виконання даного завдання.
На екрані розміщено діалог – тобто перенесення розмови між співбесідниками у форму писемної мови. Кожна наступна репліка повʼязана з попередньою. Над діалогом міститься формулювання завдання. учень читає його та розуміє, яке саме речення слід знайти. Керуючись способом, наданим вище, школяр шукає це речення та виділяє його – і проходить на новий етап до іншого діалогу. Форма діалогу була використана саме тому, що у рамках короткої розмови можна використати всі види речень і зробити це досить цікавим способом.
Учень/учениця розрізняє на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення; впізнає окличні речення; правильно вживає розділові знаки в кінці різних за метою висловлювання речень.
Учень/учениця розуміє зв’язок між розділовими знаками і структурою діалогів.