Дитина вже ознайомилась з особливостями наголошення слів в українській мові, зокрема з тим, що нема єдиного правила, і в різних словах наголос може стояти на першому, другому, третьому – загалом на будь-якому складі, якщо це не суперечить певним принципам милозвучності. Тепер залишаться лише на практиці закріпити знання та навички, які повʼязані з наголошенням слів у реченні. Ця вправа – саме така: орієнтована на велику кількість елементів (тобто наголошених слів, з якими дитина працює) та на швидкісне проходження.
На екрані перед учнем міститься кілька груп слів. На всіх вже розставлені наголоси. Над ними міститься завдання, і в кожному рівні воно своє, як і слова в групах. Скажімо, на одному рівні необхідно знайти групу слів, де всі наголоси на своїх місцях, тоді як на іншому – знайти ряд, де була допущена одна помилка. Тож кожного разу необхідно дійсно уважно читати завдання. Після цього учень аналізує кожен ряд та кожне слово у ряді, щоб визначити, який з них відповідає критерію пошуку, який було названо у завданні. Коли школяр це зробить, то вибере один з рядів – і пройде на наступний етап до інших наголошених слів.
Візуально вправа має досить цікавий стиль оформлення: слова розміщено на екрані намальованого планшету, і при цьому на кожному рівні завдання до дитини ніби звертається той чи інший персонаж, якому школяр і допомагає знайти потрібний словесний ряд. З часом, після двох-трьох рівнів, учень звикає до великої кількості слів і починає пришвидшувати виконання завдання, яке тепер вирішує фактично на час. Це важливо, адже впевнена робота з наголосом є запорукою грамотного усного мовлення.
Учень/учениця відтворює український алфавіт; називає букви на позначення голосних і приголосних звуків, парних дзвінких і глухих приголосних; правильно називає всі літери; розташовує слова за алфавітом, орієнтуючись на другу літеру.
Учень/учениця має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в реченні/тексті і добирає іменники; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв’язку закінчення і прийменники; розрізняє іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізняє власні і загальні іменники; вживає в письмових текстах власні іменники з великої літери.
Учень/учениця розрізняє відтінки значень серед пов'язаних слів.