Вже цієї неділі православні християни України святкуватимуть одне з найбільших свят річного циклу — Великдень, свято Воскресіння Христового.
Раніше ми розповідали про походження назви свята та основні його звичаї в статті «Великодні традиції в Україні». Також в нашому блозі минулого року вийшла стаття про крашанки, писанки, дряпанки та мальованки — «Розпис великодніх яєць — техніки, символіка кольору та ідеї декору».
А в сьогоднішній статті пропонуємо розглянути детальніше основні звичаї наших предків напередодні свята.
Звідки походять назви тижня?
Останній тиждень перед Великоднем в українській традиції мав кілька назв — Білий, Чистий, Жильний, Вербний, або Страсний. В Галичині — Вербний або Шутковий. Як виникли ці назви?
Одна з найпоширеніших назв — Чистий тиждень.
- «Чистим називали цей тиждень в давнину, бо протягом цього тижня очищали вогнем та водою хату, господарство, рід, а пізніше- село; все господарство повинно було очиститись перед Великим днем від усякої нечисті, від лихих сил, від бруду, від зимової луди. Хата мусіла бути очищена, вимазана-вибілена; всі лавки, столи, начиння — випарене, вимите; білизна — попрана до останньої ганчірки», — писав відомий український історик, етнограф Степан Килимник у третьому томі шеститомної праці «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні».
Друга за поширеністю назва — Білий тиждень. Найімовірніше, ця назва є синонімічною до назви «Чистий тиждень» і пов’язана із символікою білого кольору, який вважався кольором чистоти, святості.
- «Біла барва в українській народній символіці символ чистоти: „Взяв білу сорочку“ — себто, чисту (за словником Грінченка). [...] У єгиптян, греків і римлян жерці вбиралися в біле. [...] І досі церква після Воскресення Христового, вбирається в біле [...]», - писав український енциклопедист та науковець Євген Онацький в «Українській малій енциклопедії» (Том 1).
Деякі дослідники відзначають, що протягом останнього тижня Великого посту українці білили хати, тож це могло зумовити назву тижня.
- «Страсний тиждень називається на Україні білим, тому що тоді білять хати і прибирають усе, готуючись до Великодня. У Чистий четвер миються, й виливають брудну воду, викидають усяке сміття за межі двору, на роздоріжжя», — подає уривок з праці «Дні та місяці українського селянина» українського науковця Михайла Максимовича фольклорист Людмила Іваннікова.
Цікаво, що назви окремих днів тижня перед Великоднем (зокрема, Чистий, «Живний» четвер) переносилися на назву цілого тижня. Це також стосується і назви «Вербний тиждень», яка, на думку деяких дослідників, пішла від неділі (Вербна неділя), після якої він починався.
- Зі святом Вербної неділі також пов’язана назва «Шутковий тиждень». За словами етнографа Галини Олійник, шуткою на Галичині (з часів Австро-Угорщини) називали свячену вербову гілку (від німецького «шуцен» — оберіг).
У Православній Церкві цей тиждень називають Страсним, бо в цей час Церква згадує Страсті Христові. Слово «страсті» в перекладі зі старослов’янської означає «муки», «страждання».
- Тобто протягом Страсного тижня церква згадує події, що відбувалися в останні дні життя Ісуса Христа (Тайна вечеря, арешт, суд, хресна дорога, розп’яття на хресті, смерть). Усі дні Страсної седмиці мають назву «Великих» (Великий Понеділок, Великий Вівторок...), також використовується епітет «Страсний».
Відомостей щодо назви «Жильний (Живний) тиждень» ми знайшли найменше. Є свідчення, що ці регіональні назви раніше стосувалися четверга напередодні Великодня.
- «Страсний четвер, званий на Покутті „Жильним Великоднем“, у Сх. Україні „навським, або мертвецьким Великоднем“ пов’язаний з культом померлих, що тоді сходяться вночі до церкви на службу Божу», — наводить уривок Степан Килимник з «Енциклопедії Українознавства», виданої Науковим Товариством ім. Тараса Шевченка.
Схожу думку знаходимо й у статті фольклориста Людмили Герус:
- «Живний четвер у традиційному світогляді українців пов’язувався з ушануванням покійних предків. Вважалося, що цього дня їхні душі повертаються на землю».
З цим уявленням пов’язують і звичай розпалювати вогнища у Чистий четвер. Так, Степан Килимник розповідає, що в давнину (і навіть ще в XVI-XVII столітті) молодь у ніч Великого четверга розкладала вогні, які, згідно з віруваннями, очищали місцевість, людей і освітлювали дорогу померлим. Для цих вогнів добували живий вогонь (що його одержували від тертя сухої деревини об деревину). Розкладали вогнища на підвищених місцях, так щоб заграва охопила якомога ширшу місцевість.
- «Кожний мусів бачити, чи торкнутися того вогню, очиститися», — зазначає етнограф.
Тож робимо припущення, що назва «Жильний (Живний) тиждень» пов’язана з первісними віруваннями (культ предків, вогню).
Як українці в давнину готувалися до свята?
Кожен день Білого тижня мав своє призначення. Справи розподіляли так, щоб до четверга основні роботи в полі та городі були закінчені.
ПОНЕДІЛОК
Етнографи відзначають, що в цей день в Україні (особливо на Західній Україні) мати з доньками «очищали водою» хату. Ще до сходу сонця вони починали білити стелю, стіни, піч, змащували жовтою глиною долівку, а червоною — обводили навколо.
- Відзначимо, що долівкою називали утрамбовану та вирівняну землю в приміщенні, взагалі підлогу.
Також мили вікна, двері, стіл, лави, мисник, сволоки, одвірки. Після обіду йшли на город, аби до Чистого четверга посіяти все насіння і впорядкувати грядки.
ВІВТОРОК
У цей день українські господині прали й працювали на городі.
- «Усе, що тільки було в хаті, до останньої ганчірки, мусіло бути попране, висушене й покачане», — писав Степан Килимник.
Господар, за словами етнографа, в цей день працював у полі, а коли був час — готував сухі дрова «під паску», прибирав обори, стайні, кошари та хліви.
Вже з вівторка господині відбирали яйця для фарбування. Дівчата починали писати писанки (якщо не було в родині дівчат, писала сама господиня).
- «До Великодня годилося зробити стільки писанок, щоб можна було подарувати хлопцям, хрещеникам, навіть випадковим людям, котрі завітають на погостини», — відзначає етнограф Василь Скуратівський в книзі «Дідух».
СЕРЕДА
Зазвичай у цей день господині закінчували роботу попередніх двох днів: садіння города, мащення хати, прання тощо. Також з середи готували святковий одяг для всієї родини.
- «Господар закінчував працю в полі, а по закінченні — прибирав, робив лад на подвір’ї, в клуні, коморі, на дровітні, в возовні — всюди».
Увечері починали розчиняти тісто для пасок та інших обрядових виробів.
ЧЕТВЕР
- Цей день має різні назви в регіонах України: Страсний, Чистий, Живний, Світлий, Великий.
Етнографи відзначають, що до чистого четверга люди намагалися закінчити з важкою працею в полі (городі), з побілкою хати, пранням, «бо вже казали, що з четверга «свята надходять».
- «До полудня у чистий четвер закінчують усі важкі роботи в хаті й надворі. Господині зранку закінчують білити (мастити) хату зовні, вимащують призьбу жовтою глинкою, підводять червоною, а стіни — білою», — знаходимо запис у праці Степана Килимника.
Люди вірили, що в четвер перед Великоднем вода наділена магічною силою. Тож до сходу сонця матері купали малих дітей, щоб були здорові, щоб відмити й заворожити недугу та смерть.
- «Найбільш помічною вважалася непочата вода, набрана до сходу сонця з трьох колодязів. Бажано було вмитися нею до настання світанку. Коли виходили зранку до річки чи струмка, то ставали за течією, мили руки і ноги, вмивали обличчя, а потім втиралися рушником», — розповідає про звичай, що існував на Поділлі, фольклорист Людмила Іваннікова.
Після полудня господиня порядкувала в хаті та сінях: розвішувала рушники на стінах, закладала їх за образи, заквітчувала квітами, розмальовувала комин, а в деяких місцевостях і стіни.
Також у четвер закінчували писати писанки й починали пекти баби — жовті високоздобні паски. Цікаво, що протягом усього посту щочетверга господиня чи господар відкладали на горище по одному поліну. А в Чистий четвер саме ці дрова клали в піч разом з гілкою минулорічної свяченої верби і підпалювали живим вогнем, щоб спекти першу паску.
Баби випікали у спеціальних формах. Степан Килимник розповідає, що раніше паски могли досягати одного метра у висоту. У тісто клали 60-120 жовтків, масло, цукор, пахощі різні, лили ром. Місили та «вибивали» його дві-три години.
- «Старенькі бабусі [...] пояснювали мені: баби жовті — це сонцю, білі паски — це покійникам, а чорні — господарям, взагалі людям. Інші давали таке пояснення: жовті баби — небу, сонцю; білі пахучі, здобні — повітрю, щоб не приносило лиха та смерті, а чорні, з корінням та пахощами, — родючій землі», — розповідає етнограф.
Він відзначає, що жовті баби випікалися у четвер, білі паски. — в п’ятницю, а чорні — в суботу. Коли тісто сходить — у хаті має бути цілковита тиша. Тож з дому всіх спроваджували, залишалася тільки господиня і малі діти, яким суворо наказували не розмовляти й до бабок не заглядати.
- «Паску у деяких регіонах прикрашали так само, як коровай. І безконечником, і листочками, і пташками. Чого точно не було — не покривали її глазур’ю та посипками кольоровими», — зауважує етнограф Галина Олійник.
Вона також розповідає, що на Гуцульщині існували дві окремі святкові випічки — бабка і паска. Паска була несолодка і робилася з 5-6 яєць, а бабка була здобна: її робили з 15-30 яєць і з родзинками.
- Степан Килимник слушно зауважує, що випікання високоздобних пасок — це продукт пізніших часів, «бо ж у давнину не було ані питльованої муки (дрібного помолу — прим.ред), ані всіх тих пахощів, ані тих різноманітних приписів до печива...».
А от на Чернігівшині та Полтавщині робили сирну паску.
- «Для цього виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Її клали у форму і затискали. Цей сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. На свято паска була готова до вживання — її не випікали», — розповідає Галина Олійник.
У Чистий четвер також готували сіль на великодній стіл. Залежно від регіону, її або виварювали або випалювали в печі. Цю сіль святили в неділю, а потім зберігали. За свідченням етнографів, четвергова сіль вважалася одним з найсильніших захисних оберегів.
Ввечері люди йшли до церкви послухати про Страсті Господні. Взагалі Чистий четвер — це один із найскорботніших днів для християн. Адже, за Біблією, це день розп’яття та мук Христа.
На цю вечірню літургію господар з господинею раніше готували свічки — трійцю.
- Для цього розігрівали віск, господиня тримала ґніт, а господар руками викачував свічку. Для трійці обирали три найбільші та найдовші свічки. Потім їх прикрашали сухим зіллям, свяченим на Маковея, Купала або Зелені свята, і з ними господар стояв у церкві в четвер, потім під час винесення Плащаниці і на Великодній утрені.
Повертаючись із церкви, «страсну» свічку намагалися запаленою донести додому. ЇЇ полум’ям випалювали хрест на сволоці (над вхідними дверима або на воротях), щоб «лиха нечисть хату минала». Цю свічку також запалювали перед образами, коли на мешканців дому нападав страх, і молилися.
Ввечері родина сідала до урочистої вечері. У минулому «страсна вечеря» була подібна до «святої вечері». Степан Килимник, на основі розповідей старожилів, зазначає, що серед традиційних страв на страсній вечері були: кутя з медом і маком, узвар, вареники з сушеними сливами, вишнями-черешнями, капусняк, риба. Він відзначає, що старенькі бабусі та жінки, в яких померли діти, постили цілком, тобто нічого не брали в рот, від страсної вечері до розговіння.
- Ця вечеря, як і запалювання очисних вогнів, може бути пов’язана з вшануванням померлих. У деяких регіонах вірили, що покійники в Чистий четвер святкують свій Великдень (Навський Великдень). Детальніше про ці вірування ми писали вище, розглядаючи походження назви «Живний тиждень».
П’ЯТНИЦЯ
П’ятниця перед Великоднем називається Страсною і ділиться на дві частини: до виносу Плащаниці з вівтаря на середину церкви і після нього.
В цей день замовкали дзвони, лише в деяких місцевостях існували «клепала» — били в дерев’яну чи залізну дошку замість дзвонів.
У хаті говорили тихо, не можна було сваритися, комусь докоряти, співати та грати музику.
- «Ніхто, крім малих дітей, не їв до Плащаниці. Особливого й обіду не було в цей день. Важка праця в господарстві та хаті закінчена ще в четвер» — пише Степан Килимник.
Господиня могла лише випікати білі паски та готувати до Великодня. Господар (до Плащаниці) продовжував наводити лад у господарстві, в пасіці та садку.
Під вечір усі йшли до церкви «на Плащаницю», слухали «Плач Богородиці» та Євангеліє. Після повернення додому трохи підкріплювалися і поверталася до роботи. Але вже не можна було шити, білити, прати, рубати чи тесати.
СУБОТА
Велика субота завершувала Білий тиждень. Люди жили вже передчуттям великої радості.
Господиня в цей день поралася по господарству:
- пекла чорні паски (паляниці);
- запікала писанки;
- пекла порося, ковбаси, шинку, поребрину;
- фарбувала крашанки (найчастіше це робив господар, а якщо він зайнятий, то фарбувала господиня);
- разом з господарем робила свічки до паски та на стіл;
- готувала одяг святковий для родини;
- укладала все для освячення («дору» в давнину, зараз — великодній кошик).
Крім того, якщо в четвер не вдалися жовті паски, то їх повторно випікали в суботу.
Степан Килимник пише, що святили в давнину таке: паски, з житнього хліба цілушку, оббирані яйця по кількості членів родини, крашанки та писанки, сирну паску, масло, сало, ковбасу, порося, шинку, поребрину, пшоно, сіль, хрін, ніж і голку.
Ввечері запалювали лампадку та свічку в хаті. Спати дорослим у цю ніч не можна було. Молодь йшла до церкви на урочисту Літургію, після якої оголошують благу звістку про Христове Воскресіння: «Христос воскрес — Воістину воскрес!».
Статтю підготовлено за матеріалами:
1) Воропай О. «Звичаї нашого народу» (Т.1);
2) Килимник С. «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (Т.3);
3) Онацький Є. «Українська мала енциклопедія» (Т.1-2);
4) Скуратівський В. «Дідух».
