14 серпня (1 серпня за старим стилем) у православній церкві відзначають свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, а також вшановують пам’ять мучеників Маккавеїв. У народі ж свято називають Маковія (Маковея).
- У деяких місцевостях були поширеними також назви Макотрус, Спас на воді, Малий Спас.
Про історію свята, релігійне трактування й народні обряди в цей день розповідаємо в сьогоднішній статті.
З чим пов’язана церковна назва свята?
Свято Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього було запроваджено в Константинополі (Візантійська імперія) орієнтовно у IX столітті.
- Чесне древо Животворящого Хреста Господнього — це святиня, частина хреста, на якому розіп’яли Ісуса Христа.
У цей день, 1 серпня (за Юліанським календарем) в Константинополі відбувалася урочиста церемонія, хресний хід містом. Служителі церкви виносили чесне древо Хреста Господнього з царської скарбниці на дороги та вулиці для освячення місць і запобігання хворобам. Люди вірили, що святиня врятує їх від епідемій, які забирали найбільше життів під час спекотного серпня.
Завершувалася церемонія покладанням чесного древа на престол у храмі Святої Софії. З цього дня протягом двох тижнів (до свята Успіння Пресвятої Богородиці) в церкві відправляли молебні на відведення епідемій та пропонували хрест народу для молитовного вшанування.
Відомо, що в XII-XIII століттях ця традиція увійшла в обряди всіх Православних церков світу.
- У Київську Русь свято перейшло з візантійської традиції після Хрещення русичів князем Володимиром влітку 988 року.
У наш час під час святкової літургії на середину храму з вівтаря виноситься прикрашений хрест, щоб люди могли йому вклонитися.
Чому церква вшановує братів Маккавеїв?
14 серпня Православна церква також вшановує пам’ять семи юдейських мучеників Маккавеїв, матері їх Соломонії та учителя їхнього Єлеазара, які згадуються в Старому Завіті.
Ці мученики постраждали у 166 році до Різдва Христового від сирійського царя Антіоха Епіфана. Правитель проводив жорстку політику еллінізації (поширення грецької мови, релігії та культури) щодо євреїв Юдеї. Головним його прагненням було зречення євреями їхньої віри і встановлення грецької релігії та культури. Однак брати Маккавеї не захотіли зраджувати свою віру, тож були страчені разом зі своїм наставником. А серце їхньої матері, за легендою, зупинилося під час молитви над тілами синів.
ВІдомо, що назву «Маккавеї» мученики одержали від тогочасного героя юдейського повстання проти еллінізації (167-164 р. до н.е.) — Юди Маккавея з династії Хасмонеїв. В перекладі з арамейської це слово означає «бойовий молот» («maccaba»).
- Юда отримав таке прізвисько за свою силу під час битв. Згодом назва «Макавеї» стала застосовуватися для позначення всіх повстанців та захисників віри за часів правління царя Антіоха Епіфана.
Православна церква шанує пам’ять мучеників Маккавеїв за їхню стійкість у своїй вірі навіть попри страждання.
Які обряди існували в українців до свята?
У багатьох українських святах тісно переплелися релігійні й народні уявлення. Наразі точно не встановлено дохристиянське походження свята Маковія, однак деякі звичаї, не пов’язані з церквою, є поширеними і досі.
- «Це мало б бути святкування пам’яті братів-мучеників Макавеїв 1-го серпня, але фактично воно перемінилося в поетичне народне свято свячення квітів, хліба і всякого зілля», — зазначає енциклопедист і науковець Євген Онацький в «Українській малій енциклопедії».
Український історик, етнограф Степан Килимник у своїй праці «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» також називає Маковія святом квітів та городини. Він нарікає, що це стародавнє свято втратило дуже багато своїх звичаїв протягом віків, християнізувалося так глибоко, що його тепер важко належно дослідити.
- «Відомо нам з етнографічних матеріялів, що в давнину, існував культ лісів, дерев, культ квітів. Видно, що й це теперішнє свято є відгомоном того давньоминулого, віддзеркаленням тих культів, тих дохристиянських вірувань», — зазначає науковець.
Розглянемо детальніше ті звичаї, які вдалося записати етнографам:
1) Освячення зелені
У давнину свято Маковія було переважно дівочим та дитячим. З самісінького ранку дівчата збирали на городах і в садах різні квіти та зілля (трави), в’язали їх у вінки та особливі букети (у народі їх називали «маковійською квіткою»), перевивали вінком із жита чи пшениці або обв’язували стрічкою.
- Степан Килимник зазначає, що діти збирали собі невеличкі пучечки квітів, а господині готували городину — мак та різні овочі, які також носили дівчата до церкви на освячення. Етнограф припускає, що освячення городини додалося пізніше до свята квітів та дерев.
Після цього святково вбрані дівчата у вінках і діти обох статей йшли до церкви з «маковійською квіткою». У церкві в неї вставляли воскову свічку.
- Освячували як польові, так і городні квіти: Петрові батоги (цикорій), моркву, чебрець, різак, материнку, любисток, розторопшу, кріп, миколайки, васильки, кудрявці, коноплі, деревій, м’яту, драголюб, полин.
Після богослужіння йшли до криниці, де святилася вода і освячувалося зілля (трави). Свяченим на Маковія зіллям набивали подушку для небіжчика. У деяких місцевостях клали те зілля біля породілі та в купіль немовляти.
- «Народ вірив, що зілля посвячене того дня має особливу силу. Після посвяти мак та такі квіти, як жовті купчаки [діал. „Повняки“ — прим.ред.] та чорнобривці йшли за образи і там зберігалися до весни. Весною мак розсівали по городу, а сухі квіти дівчата на Благовіщення вплітали собі в коси, щоб волосся не випадало», — пояснює Євген Онацький.
Про звичай освячення зелені і води згадує також учений-етнограф і фольклорист Павло Чубинський у збірнику етнографічних і фольклорних матеріалів з українських етнічних земель Російської імперії.
Етнограф Георгій Кожолянко пише, що звичай освячення існував на Буковині і в дохристиянські часи. Так, молодь вранці, до сходу сонця, йшла з віночками з квітів та «маковійською квіткою» до води (ставка, річки, джерела) на освячення:
- «З першими променями сонця доторкалися до води квіткою та краєчком віночка. Вважалося що енергія води переходить на квіти у такий спосіб і вони дістають чудодійні властивості. Потім молодь ставала колом на поляні чи на березі річки і, тримаючи в руках букетики квітів, підставляла їх під сонячне проміння та, йдучи три кола за рухом сонця, співала пісні про квіти, воду і сонце», — описує давній звичай етнограф.
За словами науковця, з приходом християнства звичай освячення зберігся, але його перенесли до церкви і він почав виконуватися з допомогою священника.
2) Освячення води
Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» відзначає, що свято Маковея ще називалося «Спаса на воді».
- «Хворі пропасницею купаються в річці, бо вода в цей день вважається цілющою». Георгій Кожолянко пов’язує це вірування з первісним культом води наших пращурів.
Ми вже згадували, що в цей день освячувалася вода в криницях. Крім того, українці влаштовували церковну ходу до річок, освячували джерела.
- За свідченням мешканки Києва, баби Козелецької, розповідь якої записав Олекса Воропай, у столиці в давнину існував звичай на Маковея святити воду на Дніпрі. Всі кияни сходилися та з’їжджалися тоді до річки. Чоловіки, за її словами, мали з’являтися на подію в козацькому одязі.
На Карпатській Україні на Маковея воду святили в церкві, люди несли її в заквітчаних ємностях до храму.
3) Освячення маку
Достовірно невідомо, чому саме в цей день українці освячують мак. Існує версія, що свято вшанування мучеників Маккавеїв трансформувалося в Маковія за фонетичною подібністю. Однак, як ми вже з’ясували, назва «Маккавей» не має ніякого відношення до маку (рослини). Але наші предки могли цього не знати.
Разом з тим, відомо, що мак шанувався з давніх-давен за свою плодючість. У фольклорних переказах та легендах він асоціювався з родючістю, тож міг використовуватися під час хліборобських святкувань на честь збирання урожаю.
- Сприяло закріпленню назви свята й те, що мак достигав саме в цей період, його збирали і сушили.
Етнограф Георгій Кожолянко, описуючи маковеївські святкування на Буковині, зазначає:
- «До свята готували також мак. Кілька голівок маку зв’язували у пучечок, потім обмотували стебельця червоною стрічкою і так несли до освячення. Цей мак використовували як насіння в наступному році, домішували до маку, який використовували для приготування куті, розтрушували його в курниках, щоб добре неслася домашня птиця, та на пасіках, щоб бджоли приносили багато меду».
До слова, у деяких місцевостях свято так і називалося — Макотрус.
Окрім городнього маку, освячували також мак-видюк — дикий мак. Його використовували для охорони від нечистої сили (відьом і мерців).
- «Мак-видюк в народньому знахарстві вживається як засіб проти чародійства: цим маком треба обсипати дім, і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно» — пише Олекса Воропай.
4) Готування макових коржів
Обрядовою їжею цього дня були «шуляки» («шуліки») — коржі з пісного пшеничного тіста, облиті густою медовою ситою та розтертим маком. Особливо ці ласощі полюбляли діти.
- Медова сита — це мед, розмішаний з водою.
Готували також пироги та пісний обід, адже в цей день починається Успенський піст — «спасівка», який триває два тижні.
5) Ігри та веселощі
Цей день повністю належав дітям та дівчатам.
- «Менші збиралися на луці, чи на „горбочку“; щебетання та дитячі крики лунали по всьому селу до пізнього вечора. Діти гралися у різні гри: „Горюдуба“, „Кота й миші“, „Гілки“, „Стукалки“, „У просо“, „Гусей і вовка“, „У коні“, „В перегонки“, „Короля“ тощо».
Дорослі дівчата в цей день звільнялися від роботи. Вони збиралися, ходили в ліс по зілля, збиралися гуртками, проводили свої жартівливі гри, співали пісні.
6) Встановлення опудала
- Цей маловідомий звичай був поширений у селах південної Київщини та Житомирщині.
Етнограф Олена Чабанюк розповідає, що напередодні свята, в ніч з 13 на 14 серпня встановлювали увиту квітами й зеленню щоглу, яку теж називали Маковієм.
- «У кожному селі роблять такого Маковія по-різному: від метрового опудала, яке господарі ставлять біля хат або у дворі для своїх дітей, до десятиметрової віхи на вигоні за селом або на «розходніх дорогах».
Вгорі на такого Маковія іноді прикріплювали гарбузову маску із запаленою свічкою. Поруч розкладали багаття і молодь розважалася цілу ніч, оберігаючи віху від конкурентів із сусіднього кутка або села. Бо, якщо Маковія вкрадуть або розвалять, для місцевих це буде великою образою і ганьбою.
Чи був в Україні звичай освячувати мед на Маковія?
Жоден з етнографів, праці яких ми вивчали для статті, не згадував про традицію освячення меду українцями на Маковія. Немає також записів у наукових працях про Медовий Спас. Найімовірніше, що журналісти та аматори з етнографії бездумно (або свідомо) перенесли цю російську назву свята та російські звичаї в український медіапростір.
- Характерно, що в Києво-Печерській лаврі, яка належить Московському патріархату, останніми роками на Маковія проводяться ярмарки меду.
Насправді українці освячували мед на Спаса (19 серпня). Відомості про це знаходимо в працях Василя Скуратівського, Степана Килимника, Олекси Воропая та Євгена Онацького.
- Детальніше про звичаї святкування Свята Преображення Господнього можна прочитати в нашому минулорічному матеріалі («Великий Спас: українські традиції святкування».)
Статтю підготовлено за матеріалами:
1) Воропай О. «Звичаї нашого народу» (Том 2);
2) Килимник С. «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (Том 5);
3) Онацький Є. «Українська мала енциклопедія» (Том 7);
4) Скуратівський В. «Дідух»;
5) Чубинський П. «Тpуды этногpафическо-статистической экспедиции в Западно-Русский кpай, снаpяженной Импеpатоpским pусским геогpафическим обществом: Юго-Западный отдел» (Том 3)
