Існує декілька видів словників: орфографічний, тлумачний тощо. Всі вони використовуються з різними цілями, але всі водночас мають одну мету – допомогти використовувати мову правильно та ефективно. Звісно, наприклад, на диктанті користуватись словником не можна, але в житті при написанні тексту або просто задля власного розвитку заглядати туди завжди корисно. Це завдання поєднує принципи роботи зі словниками з аудіюванням. На екрані перед дитиною міститься зображення блокноту з двома сторінками. На одній сторінці міститься кілька слів, зображених у стовпчик. Всі вони різні, однак всі обʼєднані тематично. Це можуть бути різні художні жанри або види народних ремесел тощо. Інша сторінка порожня – окрім наявності там активної кнопки. Коли школяр натискає на неї, то чує визначення. Учень має зорієнтуватись та вибрати, визначенням для якого зі слів, наведених поряд, є цей текст. Учень вибирає потрібне слово та переносить його на іншу сторінку, після чого проходить на інший етап до іншого набору слів та нового звукового тексту. Ця вправа – перша у низці завдань, які мають на меті покращити навички учня, присвячені роботі з усним мовленням. Конкретно це завдання, на відміну від звичайного аудіювання, не вимагає переказувати текст, а лише знайти, з яким словом він повʼязується. Надто легкою вправу не назвеш, адже всі варіанти тематично близькі. Це означає, що дитині доведеться докладати певних зусиль для того, щоб впізнати, про що саме йде мова, а відтак ця вправа є корисною для розвитку концентрації та зосередженості. Крім того, оскільки визначення, які надаються тут, стосуються досить цікавих і разом з тим – розповсюджених понять, завдання є корисним й для загального розвитку школяра.
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- розрізняє на слух мовні одиниці: слова, словосполучення, речення; встановлює їхню кількість;
- виявляє на слух мовні одиниці, вимовлені з порушенням правил вимови;
- слухає і розуміє усне висловлювання; фіксує початок і кінець, визначає на слух кількість речень, кількість слів у реченні;
- відповідає на запитання за змістом прослуханого;
- демонструє розуміння прослуханого тексту, виконуючи навчальні дії із опорою на допоміжні матеріали (ілюстрація, опорні слова, словосполучення).
Учень/учениця:
- користується порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.
Учень/учениця має базові вміння в користуванні довідниковими матеріалами із застосуванням алфавітного порядку слів, знає і використовує порядок літер у абетці.
Учень/учениця використовує довідкові матеріали (словники, глосарії, тезауруси), щоб знайти або уточнити значення слів та фраз.
Учень/учениця знає та використовує точні відповідні загальні академічні та спеціальні визначення, які є базовими для конкретної теми, виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів, фраз, доступних текстів.