Іменники – це самостійні слова, що називають предмети, явища, осіб та відповідають на питання «хто?» або «що?», змінюючись за родом, числом, відмінком. Коли дитина працює з іменниками, перш за все, вона звертає увагу на корінь слова, і це цілком природно, адже корінь містить ядро лексичного значення. Однак, спільнокореневі слова цілком можуть не просто відрізнятись лексично, а навіть належати до різних частин мови. У ході виконання цього завдання дитина буде більш уважною саме до приналежності певного слова до тої чи іншої частини мови. На екрані перед учнем міститься зображення великого плодового дерева. На ньому є кілька плодів, і на кожному – своє слово. Всі вони спільнокореневі, однак, одне з них не належить до іменників. Дитина має проаналізувати всі слова, знайти, чим одне виділяється з-поміж інших та відокремити його. Родзинка вправи якраз в тому, що дитина спочатку не розуміє, який саме критерій підбору треба використати. Спільнокореневі слова можуть бути досить близькі за значенням, але разом з тим можуть і бути зовсім різними. Лише поступово, з часом, дитина розуміє, що звертати увагу слід не на це, а на питання, яке можна задати до слова. Якщо це не «хто?» або «що?», то воно не є іменником, і тому з-поміж інших виділяється саме таке слово. Після того, як дитина виділить це слово, почнеться новий етап з іншими словами на плодовому дереві. Ця вправа розвиває уважність, аналітичне мислення, а також дає дитині можливість зрозуміти, наскільки рухомою системою є мова, якщо один і той самий корінь не просто використовується в зовсім різних словах, а ще й може «мандрувати» по різних частинах мови.
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.