Прислівники – це слова, які характеризують дію або іншу ознаку, однак, не змінюючись граматично. Відповідно існує невелика кількість морфем, характерних для цієї частини мови. У ході виконання цього завдання дитина навчиться впізнавати прислівники за допомогою цих морфем. На екрані перед учнем міститься зображення човника – гарного, детально змальованого та, судячи з усього, зручного й стрімкого. Він знаходиться на фоні морського узбережжя. Завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає у тому, щоб знайти назву для нього. Єдина умова – вибрати назву треба з-поміж наданих під картинкою варіантів, а також це обовʼязково має бути саме прислівник. Особливість слів, які надаються в якості варіантів, в тому, що всі вони спільнокореневі і при цьому всі вони належать до зовсім різних частин мови: іменник, прикметник, прислівник тощо. Як же визначити прислівник? По-перше, дитина має згадати, на які питання відповідають слова, що належать до цієї частини мови. Зокрема «як?», «де?», «коли?», «яким способом?» тощо. Питань прислівників багато, тож крім того школяр має підставити слово, яке той чи інший варіант описують. Прислівники описують дієслова і зрідка прикметники та ніколи – іменники. Крім того, учень паралельно визначає, до яких частин мови належать інші слова, тож методом виключення вибирає прислівник. Рухаючись з етапу на етап (варіанти на кожному рівні будуть нові), дитина запамʼятовує, як саме закінчується основа слова, якщо воно – прислівник. Цікаво, що характерною для цієї частини мови морфемою є не закінчення, а суфікс. Адже закінчення містить граматичне значення, а прислівники граматично не змінюються. Відповідно вони – єдина самостійна частина мови, яка не має закінчень.
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- розрізнює серед поданих слів прислівники; знає їх основну граматичну ознаку – незмінюваність; ставить до них питання, зв’язує їх із дієсловами в словосполученнях, вводить у речення, поширює речення найуживанішими прислівниками;
- добирає до поданого прислівника синоніми й антоніми;
- будує і відрізняє речення з однорідними членами, вираженими прислівниками;
- пояснює значення прислівників у тексті;
- вибирає з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує прислівники, має уяву про групи прислівників за значенням і роллю у реченні, вживає та розуміє лексичні конструкції з різними їхніми типами.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.