Спільнокореневі слова називаються так тому, що мають один і той самий корінь, хоча лексично вони можуть істотно відрізнятись між собою. Важливо розуміти, що спільнокореневі слова є різними, самодостатніми та незалежними одне від одного одиницями мови, які мають сприйматись окремо. Водночас нерідко вдається встановити звʼязок між ними. Ця вправа присвячена саме визначенню такого звʼязку. На екрані міститься зображення ілюстрації, певні елементи якої мають певну логічну послідовність. Наприклад, дорожні знаки, які вказують в один бік. Користуючись логічним звʼязком між цими елементами, на них розміщені слова. Вони всі спільнокореневі. Початкове слово складається лише з кореня та закінчення та, можливо, суфікса. Наступне слово має на одну-дві морфеми більше. Вони змінюють початкове значення слова настільки, що воно стає новою одиницею мови. Останнє ж, третє слово, ще більше змінюється відносно перших двох за допомогою морфемного складу. Отже, завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб розмістити слова від початкового до того, яке відчуло на собі найбільш істотні зміни. Для цього школяр аналізує морфемний склад кожного. Коли дитина змінює слова у правильному порядку, від меншого до більшого, то бачить, як слово змінювалось, як корінь набував нового значення завдяки префіксам та суфіксам. Це дозволяє відстежити розвиток словникового запасу. На новому етапі перед дитиною вже інший набір спільнокореневих слів. Цікаво, що в українській мові зробити це можна не з усіма словами, адже деякі корені, які використовуються у сучасних багатоморфемних словах, є древніми й слова, що містили лише їх та закінчення, є вкрай старими, ще проукраїнськими.
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- відносить до іменників слова з абстрактним значенням;
- добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антоніми;
- розкриває значення багатозначного іменника, у процесі виконання навчальних вправ вводить його в словосполучення, речення;
- визначає рід і число іменників, змінює іменники за числами і відмінками, визначає початкову форму іменника, відмінок іменника в реченні;
- визначає і розуміє явища чергування кореневих [і] з [е], [о] в окремих іменниках жіночого та чоловічого родів з основою на приголосний;
- правильно вживає закінчення при відмінюванні іменників;
- використовує у мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;
- вживає подвоєні букви на позначення м’яких приголосних перед закінченням -ю з основою на приголосний;
- не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;
- правильно вживає прийменники з іменниками в окремих відмінках;
- вживає літературні форми закінчень іменників у місцевому відмінку множини.
Учень/учениця:
- відносить до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;
- добирає до поданого прикметника 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює і вживає у мовленні прикметники у прямому і переносному значеннях;
- змінює прикметники за числами та родами;
- визначає рід і число прикметника за родом зв’язаного з ним іменника та за характерним закінченням;
- зіставляє і розрізнює відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м’який приголосний основи;
- визначає відмінки прикметників за відмінками іменників;
- дотримується правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький;
- вживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується м’якої і пом’якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини.
Учень/учениця:
- пояснює лексичні значення дієслів, добирає дієслова до груп з різними лексичними значеннями;
- добирає до поданого дієслова 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв’язні висловлювання;
- використовує дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;
- добирає з-поміж поданих дієслів те, що найбільш відповідає мовленнєвій ситуації, уникає одноманітності у використанні дієслів;
- впізнає на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;
- добирає неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;
- використовує неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;
- визначає час дієслова у реченнях, тексті;
- змінює дієслова за часами і числами, вживає ці дієслівні форми у своєму мовленні;
- дотримується літературної вимови і правопису дієслів на -ся;
- утворює і пояснює значення дієслів на -ся, вживає їх у побудові речень, у зв’язному мовленні.
Учень/учениця:
- пояснює значення мови в житті народу; упізнає старі й нові слова в наукових і художніх текстах;
- знає основні ознаки культури усного і писемного мовлення, володіє лексичними засобами її вираження з огляду на ситуацію та учасників спілкування.
Учень/учениця:
- користується порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує дієслова, вміє змінювати дієслова за часом, родом і числами; вживає та розуміє лексичні конструкції з дієсловами.
Учень/учениця розрізняє та використовує прикметники, впізнає прикметники в реченні та розрізняє за тлумаченням; розуміє ступені порівняння прикметників, змінює прикметники за родами і числами, правильно використовує прикметники за розрядами (відносні, якісні, присвійні), розуміє взаємодію прикметника з іменником, вживає та розуміє лексичні конструкції з прикметниками.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.
Учень/учениця розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та їх використанням для опису предметів та їхніх ознак, дій, явищ тощо; розуміє значення простих аналогій та метафор у контексті; розуміє значення та взаємозв’язок слів з протилежними та схожими, але не однаковими значеннями; співвідносить слова за категоріями за одним або кількома ключовими атрибутами значення; визначає зв'язок між словом та його лексичним значенням; розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами; має навички вираження емоційних та оціночних відтінків висловлювання з використанням позитивної/негативної конотації.