Опис завдання
Морфеми використовуються для утворення нових слів за певними правилами та нормами. Особливе для слова лексичне значення міститься у його основі. При цьому ядром цього значення є корінь. Абсолютно різні слова можуть мати однакові префікси, але однакові корені можуть бути лише у споріднених слів, які походять від одного. До кореня приєднуються інші морфеми: префікс стає перед ним, а суфікс – після нього. Граматичне значення передається здебільшого через закінчення, хоча й інші морфеми беруть у цьому участь. Префікси і суфікси можуть використовуватись у різних словах, де вони приблизно однаковим способом змінюють первинне значення кореня, доповнюючи його та утворюючи фактично нове слово. У ході виконання цього завдання дитина навчиться будувати нове слово, використовуючи морфеми, які є в інших мовних одиницях. На екрані перед учнем міститься робоча зона з кількома словами. Всі вони різні і означають щось своє. Часто навіть належать до різних частин мови. Під ними міститься каркас нового слова, яке й треба утворити. Над кожним наявним словом вказується, яку саме морфему треба від нього взяти. Дитина читає кожне слово по черзі, після чого переносить потрібну морфему до каркасу слова, котре утворює. Учень має сам виконати морфемний поділ, щоб відокремити префікс від одного слова, суфікс – від іншого. Таким чином, ця вправа тренує вміння розпізнавати окремі морфеми в одному слові. Коли дитина утворить нову мовну одиницю з морфем опрацьованих слів, то побачить, наскільки воно відрізняється від тих, що дали свій «матеріал». Завдяки цьому школяр краще зрозуміє і роль морфем в утворенні лексичного різноманіття української мови.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.
