Народна культура – це щось більше, ніж сталі вирази, це – комплекс категорій світосприйняття, які стосуються людини і дають їй можливість по-особливому дивитись на навколишній світ. Зокрема, особливе місце в культурі нашого народу займають птахи, адже для українців наші крилаті друзі – не просто сусіди, а ті, хто відіграє певну роль у повсякденному житті. У птахах втілюється прадавня мрія людини про небесні польоти без обмежень; птахи потрібні у природі, адже серед них багато таких, що їдять комах-шкідників, але фактично немає нікого, хто приносив би серйозну шкоду сільському господарству; нарешті, з птахами повʼязано чимало прикмет та традицій. У ході виконання цього завдання дитина дізнається, що українська культура думає про птахів різного виду. На екрані перед школярем міститься зображення загадки – нової для кожного етапу завдання. Вона віршована, лаконічна, але разом з тим містить кілька речень. Загадки – така ж частина фольклору, як й приказки з прислівʼями. Вони образні та цікаві, а головне – корисні в якості розумової гри. Відгадкою на надану загадку завжди є назва певного виду птахів, і дитині залишається вписати назву у каркас слова, що знаходиться під текстом загадки. Одна клітинка відповідає одній літері. Коли школяр це робить, то проходить на новий етап завдання до іншої подібної загадки, присвяченій новому пернатому створінню. Загадка супроводжується ілюстраціями, які зображають цю птаху, тож відгадати її вкрай просто.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця:
- пояснює значення мови в житті народу; упізнає старі й нові слова в наукових і художніх текстах;
- знає основні ознаки культури усного і писемного мовлення, володіє лексичними засобами її вираження з огляду на ситуацію та учасників спілкування.
Учень/учениця:
- користується порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця використовує контекст речення як ключ до значення слова або фрази, знаходить чи складає до ключового речення речення з тим самим змістом, виділяє в контексті та правильно використовує синоніми, антоніми, омоніми.
Учень/учениця знає та використовує точні відповідні загальні академічні та спеціальні визначення, які є базовими для конкретної теми, виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів, фраз, доступних текстів.