Вставні слова – особливі. Вони можуть не належати до конкретних частин мови, які дитина вивчила раніше. Однак, інколи дієслова, іменники та інші слова ситуативно можуть використовуватись в якості вставних. Така можливість є далеко не у всіх слів. У ході виконання даного завдання дитина навчиться орієнтуватись у них. На екрані перед школярем міститься зображення кількох рядків з різними словами. У кожному рядочку є слова, які завжди використовуються лише як вставні поряд – звичайні слова, що можуть виступати як в цій ролі, так і представляти ту чи іншу конкретну частину мови. Над рядками сформульовано завдання, де вказано, що саме треба знайти. Наприклад, необхідно виділити рядок, де не всі слова можуть використовуватись як вставні. В такому випадку дитина шукає строку, де хоча б одне слово ніколи не використовується для надання відомостей про мовця, не виражає його оцінки або ставлення до висловлювання та не означає ані впевненість, ані невпевненість. Або ж у завданні може бути сформульована інша мета пошуків: наприклад, знайти рядок, де всі слова можуть бути тільки вставними. Отже, школяр, керуючись наданим критерієм пошуку, оцінює кожен рядок та вибирає потрібний, після чого проходить на наступний етап завдання. Ця вправа дає можливість краще зрозуміти роль окремих слів. Вставні конструкції не є членами речення, адже не мають прямого стосунку до того повідомлення, яке в ньому міститься, а відтак і розпізнати їх досить легко, але тільки коли дитина отримує певний мовний досвід та практику роботи з цими словами, яку надає ця вправа. Також виконання цього завдання ефективно ілюструє різницю між вставними словами та всіма іншими. Це зробить використання таких конструкцій більш впевненим.
Учень/учениця створює, розширює доповнює і перегруповує речення; виявляє головні і другорядні члени речення; розрізнює завершені і незавершені речення; розуміє зв'язок слів у реченні; відрізняє речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
Учень/учениця розуміє і вживає слова та фрази, за допомогою яких виражається ставлення до висловленої думки, користується ними для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення, виділяє їх розділовими знаками на письмі.