Інфінітив – особлива форма дієслова, яка називається також неозначеною, оскільки вона існує окремо від традиційних граматичних категорій слів, які належать до цієї частини мови, тобто поза часом та особою. Тим не менш, питання неозначеної форми («що робити?» та «що зробити?») надаються у визначенні дієслів. Це може викликати хибне враження, що інфінітив важливий скоріше з академічної точки зору, як відправна точка для вивчення дієслова. Існує безліч практичних царин, де використовується ця форма дієслів для повсякденного спілкування або передачі інформації. Зокрема, саме інфінітив використовується в інструкціях – спеціальних порадах, де дія є центром повідомлення. У ході виконання цього завдання дитина переконається в цьому. На екрані перед дитиною міститься зображення книжки у розгорнутому вигляді. На першій сторінці – набір з дієслів. Всі вони мають неозначену форму. На другій сторінці – інструкції до виконання певних дій. Там якраз дієслів і бракує. Оскільки граматично інфінітивні форми дієслів тотожні, окрім хіба категорії виду, вибір дитини залежить суто від лексичного значення цих слів. Школяр аналізує дієслова та вибирає ті, які підходять під контекст інструкції. Коли дитина робить свій вибір і завершує таким чином пораду, описану в книжці, то проходить на наступний етап завдання, де треба виконати аналогічний набір дій. Таким чином учень не лише знайомиться з одним із випадків використання інфінітиву в житті, а й вчиться краще орієнтуватись в цих словах та конкретних контекстах, які вимагають їх використання.
Учень/учениця:
- пояснює лексичні значення дієслів, добирає дієслова до груп з різними лексичними значеннями;
- добирає до поданого дієслова 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв’язні висловлювання;
- використовує дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;
- добирає з-поміж поданих дієслів те, що найбільш відповідає мовленнєвій ситуації, уникає одноманітності у використанні дієслів;
- впізнає на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;
- добирає неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;
- використовує неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;
- визначає час дієслова у реченнях, тексті;
- змінює дієслова за часами і числами, вживає ці дієслівні форми у своєму мовленні;
- дотримується літературної вимови і правопису дієслів на -ся;
- утворює і пояснює значення дієслів на -ся, вживає їх у побудові речень, у зв’язному мовленні.
Учень/учениця:
- розрізнює на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення, розрізнює серед них окличні і неокличні;
- знаходить головні і другорядні члени речення у найпростіших випадках, встановлює логіко-граматичні зв’язки між членами речення за допомогою питань, поширює речення;
- складає речення за поданими графічними схемами, відновлює зміст деформованих речень;
- виявляє в реченні однорідні члени (головні і другорядні), виконує навчальні вправи з реченнями з однорідними членами, вживає кому при однорідних членах речення.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує дієслова, вміє змінювати дієслова за часом, родом і числами; вживає та розуміє лексичні конструкції з дієсловами.
Учень/учениця створює, розширює доповнює і перегруповує речення; виявляє головні і другорядні члени речення; розрізнює завершені і незавершені речення; розуміє зв'язок слів у реченні; відрізняє речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
Учень/учениця знає та використовує точні відповідні загальні академічні та спеціальні визначення, які є базовими для конкретної теми, виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів, фраз, доступних текстів.