Екзотичні тварини на кшталт жирафи або слона дійсно можуть здивувати та вразити учня. Однак, ми часто забуваємо, що наша рідна, українська фауна не менш різноманітна, ніж екзотична – просто ми більше до неї звикли. Крім того, діти в останні роки все рідше бувають на природі, тож для них й наші лиси й борсуки можуть бути чимось дивовижним, не кажучи вже про велетнів зубрів або могутніх ведмедів, які ще залишились у Карпатах. Звісно, їхати та вивчати тварин у природному середовищі, не завжди можна, однак, дізнатись про українську фауну треба неодмінно. І дана вправа допоможе у цьому. Це завдання має великий акцент саме на ігровому аспекті. На екрані перед школярем міститься ребус – новий для кожного наступного етапу. Ця розумова гра дуже цікава завдяки використанню різноманітних образів та малюнків. Ребус – це зашифроване слово. Певна його частина, скажімо, один або два склади чи просто літера-друга, зображуються у вигляді малюнка. На ньому – той чи інший предмет, назва якого і входить до складу слова, як слово «сон» входить до складу «сонце», хоча вони не повʼязані між собою. однак, рідко коли так буває, що слово входить до іншого цілком. Зазвичай – лише частково. Якщо перед малюнком стоїть кома, значить, з назви зображеного предмета слід забрати першу літеру; дві коми значать необхідність забрати дві перші букви. Аналогічно, якщо коми стоять після картинки. Дитина розгадує ребус, після чого вписує у каркас відповіді під ним слово, яке вийшло в результаті. Далі учень проходить на новий етап, до іншого ребусу. Однак, завжди у рамках цього завдання відповіддю є назва тварини, яка живе на теренах України.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця:
- пояснює значення мови в житті народу; упізнає старі й нові слова в наукових і художніх текстах;
- знає основні ознаки культури усного і писемного мовлення, володіє лексичними засобами її вираження з огляду на ситуацію та учасників спілкування.
Учень/учениця:
- користується порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця розуміє різницю між офіційним та неофіційним використанням мови; визначає пряме і переносне значення слів і фраз з використанням контекстних підказок.
Учень/учениця використовує контекст речення як ключ до значення слова або фрази, знаходить чи складає до ключового речення речення з тим самим змістом, виділяє в контексті та правильно використовує синоніми, антоніми, омоніми.
Учень/учениця розуміє та пояснює значення загальних ідіом, приказок та прислів'їв.
Учень/учениця знає та використовує точні відповідні загальні академічні та спеціальні визначення, які є базовими для конкретної теми, виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів, фраз, доступних текстів.