Займенник – досить цікава частина мови. У спілкуванні вона відіграє досить істотну роль. Справа в тому, що займенник не називає предмети, якості та кількість, а лише вказує на них. Відповідно ці слова можуть використовуватись для того, щоб вказати на те, що називають інші іменникові частини мови, що допоможе зробити правильні акценти у повідомленні, а також дасть можливість уникнути тавтології. Таким чином роль займенників розкривається саме у контексті. У ході виконання цього завдання школяр тренуватиметься вписувати займенники у речення, тобто використовувати слова, що належать до цієї частини мови, на практиці. На екрані перед дитиною міститься зображення неповного речення, в якому бракує одного з членів. Завдання полягає у тому, щоб визначити, якого слова бракує, та вписати саме його у каркас цієї синтаксичної конструкції. При цьому ніяких варіантів відповіді у розпорядженні учня не буде. Школяр просто читає речення та самостійно аналізує його склад і таким чином розуміє, чого саме там бракує. Коли дитина вписує потрібне слово у каркас, де кожна літера займає одну клітинку (і таким чином кількість клітин є підказкою для школяра – єдиною для цього завдання). Після цього учень проходить на наступний етап до нового речення. Особливість вправи в тому, що всі фрази взяті з повсякденного життя. Дитина вже має практичний досвід використання займенник, однак саме ця вправа робить акцент на більш свідомій роботі з цими словами. Що означає слово «ми» та коли воно використовується? Коли потрібно використати слово «він», а коли – «вона»? На ці питання дитина й знайде відповіді завдяки цьому завданню.
Учень/учениця:
- впізнає серед слів займенники, які вказують на предмети, їхні ознаки, кількість, але не називають їх, ставить питання до займенників;
- впізнає на слух і в текстах особові займенники, розуміє їхнє лексичне значення, роль у реченні;
- відмінює особові займенники, визначає їхні відмінки у реченні;
- дотримується правила вживання займенників із прийменниками;
- будує словосполучення і речення з особовими займенниками;
- використовує займенники для зв’язку речень у тексті, з метою уникнення лексичних повторів.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує займенники, має уяву про особові, вказівні та присвійні займенники, вживає та розуміє лексичні конструкції з різними типами займенників.