Існує досить багато різновидів конструкцій та слів, які виділяються в реченні комами або іншими знаками пунктуації. Вставні слова, наприклад, не є членами речення взагалі, однак, вони грають досить важливу роль, адже виражають ставлення мовця до теми висловлювання, його впевненість або невпевненість, розкривають про нього певні відомості тощо. Звороти, які будуються навколо особливих форм дієслова на кшталт дієприкметників та дієприслівників, доповнюють речення та є одним великим його членом, скільки б слів у звороті не було. Крім того комою виділяється й звертання – особлива мовна одиниця, яка використовується для того, щоб конкретно вказати адресат повідомлення у ньому самому. Для звертань навіть існує особлива відмінкова форма – кличний відмінок. Це древня форма словʼянських мов, яка не збереглась, скажімо, у мові російській (де, втім, є ще кілька слів, які вживаються в ній), але є нормою для української. Дитина вже знайомилась з кличним відмінком, коли вивчала граматику іменників, однак цього разу школяр дізнається про те, як саме користуватись такими словами у спілкуванні. На екрані перед учнем міститься пара речень. В одному є звертання, у другому – вставна конструкція. Школяр має вибрати речення зі звертанням, аби пройти до наступного етапу. Там школяр зіштовхнеться з аналогічним вибором. Вставні слова часто використовуються у діалогах. Тож розуміти різницю між ними та звертаннями, дуже важливо. Звертання – це те, як автор речення називає того, до кого він говорить. Вставні слова виражають ставлення мовця до власного повідомлення або до оточуючих, але не називає їх прямо. Найпростіше виявити звертання, працюючи з іменами у кличному відмінку, однак, ними ці слова не обмежуються.
Учень/учениця створює, розширює доповнює і перегруповує речення; виявляє головні і другорядні члени речення; розрізнює завершені і незавершені речення; розуміє зв'язок слів у реченні; відрізняє речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
Учень/учениця розуміє і вживає слова та фрази, за допомогою яких виражається ставлення до висловленої думки, користується ними для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення, виділяє їх розділовими знаками на письмі.