Префіксів, із вживанням яких у дитини можуть виникнути питання, в українській мові є кілька, точніше, чотири: «з-», «с-», «пре-» та «при-». Останню пару дитина опрацьовувала протягом виконання попереднього завдання, а цього разу учень, працюючи з ними, буде скоріше закріплювати свої знання. Що ж до першої пари, то тут все теж не складно. Для української мови більш характерним є префікс «з-», який використовується майже завжди. Є кілька виключень. Якщо корінь починається з літер «к», «п», «т», «ф» та «х», то лише в цьому випадку префікс «з-» переходить у «с-». На кожному етапі дитина буде ставати перед вибором між цими префіксами. На екрані перед дитиною міститься ряд слів, розташованих у стовпчик. Дитина має проаналізувати їхнє значення, зрозуміти, яку літеру слід використати у префіксі та виділити її. На кожному рівні подається по одному виду питань: дитина або вибирає між «пре-» та «при-», або між «с-» та «з-», тож школяр або аналізує лексичне значення слова, або ж – його буквений склад. Оскільки на кожному етапі дитина бачить відразу кілька слів з цими морфемами, то це завдання не лише допомагає опрацювати дану тему, а й відіграє досить важливу роль у розширенні словникового запасу школяра, демонструючи йому, як наведені префікси приєднуються до слів та змінюють їхнє значення. При цьому кожна вправа супроводжується додатковим персонажем, який додає завданню більшої інтерактивності, бо школяр виконує вправу ніби в компанії цього героя. Всі опрацьовані слова – іменники, хоча дитина розуміє, що деякі з них можна перетворити на інші частини мови.
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.