Використання прямої мови – далеко не єдиний спосіб передати в реченні чужу мову. Також не менш поширеною є непряма мова. Вона не містить точних слів того, про кого говорить мовець, не зберігає структуру висловлювання та специфічну лексику цієї особи. Непряма мова містить зміст цих слів; наводячи їх, мовець ніби посилається на слова іншої людини. Форма непрямої мови істотно відрізняється від прямої. Вона значно простіша, адже не містить такої кількості пунктуаційних знаків. В той же час вона вимагає використання спеціальних сполучників – сполучників, які служать для звʼязку простих речень у складному. Таким чином, випадки непрямої мови є першим досвідом дитини роботи зі складними реченнями у їхній звичній формі, і ця вправа як раз і надає такий досвід. На екрані перед школярем міститься зображення речення, яке знаходиться у робочій зоні в центрі екрану. По боках від нього – персонажі, тож дитина може здогадатись, що надана фраза належить комусь з них, і використовується в розмові. При першому ж погляді на речення учень помічає дві його особливості. По-перше, у ньому дві граматичні основи, між якими (та між службовими словами, що до них відносяться) стоїть кома. По-друге, згідно зі змістом речення одна з цих частин належить не мовцю, а тому, про кого він говорить. Ці частини залишається повʼязати між собою, і зробити це дитина має за допомогою спеціальних сполучників. Варіанти цих слів надаються під робочою зоною. Школяр аналізує кожен сполучник та вибирає такий, роль якого підходить для змісту речення. Коли учень вводить це слово в текст, то проходить на новий рівень завдання, де схожим чином треба опрацювати нове речення з непрямою мовою.
Учень/учениця:
- розрізнює на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення, розрізнює серед них окличні і неокличні;
- знаходить головні і другорядні члени речення у найпростіших випадках, встановлює логіко-граматичні зв’язки між членами речення за допомогою питань, поширює речення;
- складає речення за поданими графічними схемами, відновлює зміст деформованих речень;
- виявляє в реченні однорідні члени (головні і другорядні), виконує навчальні вправи з реченнями з однорідними членами, вживає кому при однорідних членах речення.
Учень/учениця має уяву про службові частини мови, зокрема, загальновживані прийменники, використовує їх та вміє вводити їх у синтаксичні конструкції.
Учень/учениця створює, розширює доповнює і перегруповує речення; виявляє головні і другорядні члени речення; розрізнює завершені і незавершені речення; розуміє зв'язок слів у реченні; відрізняє речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.