Використання спеціальних символів для побудови схем тих чи інших мовних одиниць – досить розповсюджена практика, яка є популярною завдяки кільком факторам. Такі схеми є універсальними: вони не враховують змісту речення, не беруть до уваги лексичного значення кожного конкретного слова. Натомість вони зосереджуються лише на опрацьованій темі. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься добирати до конкретного прикладу схему побудови речення з прямою мовою у своїй структурі. На екрані перед школярем міститься зображення речення, яке має пряму мову та слова автора. Речення нове для кожного наступного етапу – але не лише за змістом, а й за схемою розміщення його структурних елементів. Варіанти схем знаходяться під реченням. Дитина аналізує його. Речення надається без помилок, так, як воно й має виглядати. Школяр звіряє його зі схемою і знаходить серед варіантів ту одну, що цьому реченню дійсно підходить. Коли школяр це робить, то проходить на новий етап вправи, де треба подібним чином знайти співвідношення між реченням та схемою. Загалом, схема, що присвячена саме цій темі, простіша, ніж синтаксична схема речення, тож проблем виникнути не має. Якщо дитина все ж забула особливості побудування схем цього роду, то може натиснути на активну кнопку зі знаком питання над реченням. Ця кнопка відкриє невеличке розʼяснення цієї теми, однак така підказка є вкрай очевидною, тож використовувати її слід лише в крайньому випадку. Малюнки, які супроводжують завдання, не мають сюжетного відношення до тексту, однак, є симпатичними та деталізованими, тож прикрашають вправу й посилюють цікавість учня до її виконання.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця:
- розрізнює на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення, розрізнює серед них окличні і неокличні;
- знаходить головні і другорядні члени речення у найпростіших випадках, встановлює логіко-граматичні зв’язки між членами речення за допомогою питань, поширює речення;
- складає речення за поданими графічними схемами, відновлює зміст деформованих речень;
- виявляє в реченні однорідні члени (головні і другорядні), виконує навчальні вправи з реченнями з однорідними членами, вживає кому при однорідних членах речення.
Учень/ учениця:
- відтворює діалог на задану тему;
- використовує у власному мовленні формули мовленнєвого етикету;
- спостерігає за відтворенням на письмі прямої мови і діалогу, усвідомлює різницю між ними.
Учень/учениця правильно використовує розділові знаки для позначення на письмі прямої мови або цитат.