Будь-яка дитина любить шукати, знаходити та виправляти помилки. У таких завданнях школяр відчуває себе вчителем, приміряє на себе цей образ та, можливо, дійсно краще засвоює інформацію. Коли учень виконує вправу, яка має перевірити його та отримані ним знання, він трохи нервується. Коли дитина сама перевіряє когось, то будь-які хвилювання зникають – вся робота вже зроблена. Хоча, звісно, це не так: для того, щоб перевірити правильність завдання, необхідно розбиратись у даній темі якнайкраще. Особливо актуальним формат перевірки дитиною чужих помилок є для роботи з числівником. Велика кількість слів, що входять до складу цієї частини мови, відсутність морфемного звʼязку між тотожними кількісними та порядковими числівниками, складнощі з правописом – все це є причиною того, що саме у використанні числівників так часто й допускаються помилки. Із деякими з них дитина познайомиться протягом виконання даного завдання, щоб більше не допускати. На екрані перед учнем міститься зображення речення, де було вжито числівник. Речення лаконічне, але поширене, і числівник відіграє у ньому істотну смислову роль. Однак, було допущено помилку у його використанні. Дитина має проаналізувати контекст та зрозуміти, в чому ця помилка. Наприклад, числівник було написано правильно, граматичних помилок нема, однак, некоректно вибрана сама форма слова. Під реченням міститься каркас правильного числівника. Єдина підказка для дитини – це кількість клітинок, яка відповідає числу букв у цьому слові. Школяр вписує потрібний числівник у правильній формі, який має замінити помилково вжитий, після чого проходить на наступний етап до іншого неправильного речення.
Учень/учениця:
- впізнає серед слів числівники, ставить до них питання «скільки?», «котрий?», «котра?», «котре?», «котрі?»;
- правильно вимовляє і пише числівники, передбачені програмою, форми родового відмінка числівників 50-80 та на позначення дат;
- ставить питання до кількісних і порядкових числівників;
- вживає правильні форми числівників для позначення часу;
- будує словосполучення з числівникам.
Учень/учениця:
- розрізнює на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення, розрізнює серед них окличні і неокличні;
- знаходить головні і другорядні члени речення у найпростіших випадках, встановлює логіко-граматичні зв’язки між членами речення за допомогою питань, поширює речення;
- складає речення за поданими графічними схемами, відновлює зміст деформованих речень;
- виявляє в реченні однорідні члени (головні і другорядні), виконує навчальні вправи з реченнями з однорідними членами, вживає кому при однорідних членах речення.
Учень/учениця розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та їх використанням для опису предметів та їхніх ознак, дій, явищ тощо; розуміє значення простих аналогій та метафор у контексті; розуміє значення та взаємозв’язок слів з протилежними та схожими, але не однаковими значеннями; співвідносить слова за категоріями за одним або кількома ключовими атрибутами значення; визначає зв'язок між словом та його лексичним значенням; розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами; має навички вираження емоційних та оціночних відтінків висловлювання з використанням позитивної/негативної конотації.