Як вже відомо дитині, прислівники виділяються серед інших самостійних частин мови тим, що вони не мають звичайних граматичних категорій, вони незмінні. Це означає, що кожен прислівник – інфінітив, тобто початкова форма, а відтак різноманіття цих слів пояснюється не кількістю форм, а саме кількістю різновидів: є прислівники, що означають місце дії, емоційний стан, ознаку ознаки, час дії тощо. Проте, хоча ця частина мови відрізняється від інших, у її творенні часто використовуються ті ж морфеми, що і у багатьох іменних частинах мови. У ході виконання цього завдання дитина закріпить свої знання про те, як творяться прислівники, переробляючи іменники, прикметники або інші частини мови саме на них. На екрані перед дитиною на кожному етапі завдання міститься зображення того чи іншого самостійного слова. Його корінь зберігається і переходить у прислівникову форму. Ті ж елементи, які треба змінити, виділені у квадратики. Якщо до слова треба додати префікс, якого досі не було, то квадратний порожній, якщо ж треба замінити суфікс та закінчення на суто прислівниковий суфікс (закінчень ці слова не мають), то саме ті морфеми, що підлягають заміні, й забрано у квадратик. Учень вибирає приставки та суфікси серед морфем, які містяться під цим словом. Для того, щоб зробити правильний вибір, дитина має визначитись зі значенням, що мусить мати новоутворений прислівник. А наявність варіантів є додатковою підказкою, адже прислівникові морфеми служать орієнтиром у пошуках значення для цих слів. Коли дитина утворює прислівник, то проходить на наступний етап. Важливо, що у завданні вказується, на яке питання має відповідати прислівник, що треба утворити. Це теж є важливою підказкою для учня.
Учень/учениця:
- правильно друкує визначені програмою слова, вимова і написання яких не розходяться;
- правильно позначає на письмі (друкує) м’якість приголосних звуків, доцільно використовуючи знак пом’якшення ("ь") та букви "я", "ю", "є", "і";
- розуміє різницю між вимовою і написанням слів, що пишуться за вивченими правилами (слова з ненаголошеними голосними, з апострофом перед "я", "ю", "є", "ї").
Учень/учениця:
- розрізняє на слух мовні одиниці: звуки, склади, слова, словосполучення, речення; встановлює їхню кількість;
- виявляє на слух мовні одиниці, вимовлені з порушенням правил вимови, або із зазначеними у завданні прикметами.
Учень/учениця:
- розрізняє та використовує прислівники, розуміє різницю між прислівником і прикметником;
- розуміє ступені порівняння прислівників;
- вживає лексичні конструкції із прислівниками.
Учень/учениця:
- використовує загальновживані префікси/суфікси для створення слова з новим значенням, використовує зрозуміле значення слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням префікса/суфікса;
- змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення префіксів/суфіксів до відомого слова.
Учень/учениця:
- розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та їх використанням для опису предметів та їхніх ознак, дій, явищ тощо;
- розрізняє слова за категоріями та зрозуміє їхнє лексичне значення;
- співвідносить слова за категоріями за одним або кількома ключовими атрибутами значення;
- визначає зв'язок між словом та його лексичним значенням;
- розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами;
- має навички вираження емоційних та оціночних відтінків висловлювання з використанням позитивної/негативної конотації.
Учень/учениця:
- виконує певні навчальні дії на основі прослуховування чи читання слів та фраз.