Хоча словосполучення – це цілісна мовна структура, кожне зі слів, які входять до його складу, залишаються самостійними, зберігаючи своє лексичне значення та узгоджуючись за граматичними категоріями, які притаманні саме їм. Відтак ті чи інші елементи словосполучення можна використати як критерій для порівняння. Цьому й присвячено дану вправу. На екрані перед дитиною міститься зображення малюнку. Ілюстрація багатоскладова та викликає цікавість сама по собі завдяки великій кількості деталей та цікавим образам. Можна навіть уявити простий сюжет, наприклад, до малюнку африканського пейзажу або до зображення океанських глибин. При цьому більшість обʼєктів на екрані мають ту чи іншу ознаку, хоча їх всіх можна назвати одним і тим самим словом. Наприклад, і звірі, і птахи належать до тварин, відтак і орла, і лева можна назвати цим словом. Проте тільки птахи крилаті, і тільки звірі кудлаті. Отже, словосполучення «крилата тварина» підходить для всіх птахів, а «кудлата тварина» майже для всіх звірів. У цьому прикладі видно, наскільки в мові можна легко витримати рівновагу між узагальненням і конкретизацією, адже ці словосполучення не називають кожну тварину окремо, але відокремлюють одних від інших за певною ознакою. Принцип цього відокремлення новий для кожного етапу, і називається він у формулюванні завдання. Дитина читає його, ретельно вивчає малюнок і відповідає на питання, наприклад, яких саме тварин більше – крилатих чи кудлатих. Вибравши правильну відповідь, учень проходить на наступний етап вправи, де малюнок, принцип диференціації та питання будуть вже іншими, але незмінною є велика роль словосполучень у цьому порівнянні.
Учень/учениця використовує загальновживані та присвійні прикметники.
Учень/учениця впізнає і розрізнює слова – назви предметів, ознак, дій; ставить до слів питання хто? що? який? яка? яке? які? що робить? що роблять? співвідносить слово і зображення відповідного предмета, дії, ознаки; вибирає з-поміж 2-3 слів те, якому відповідає тлумачення, вживає та розуміє лексичні конструкції різної складності.
Учень/учениця використовує зміну закінчень у слові, щоб утворити множину іменника, узгодити між собою слова в словосполученнях і реченнях.